2.2 Проблеми, пов’язані з воєнним конфліктом на сході України

Зміст

Поведінкові реакції дітей із посттравматичним стресовим розладом

Ознаки і наслідки соціальної дезадаптації дітей-переселенців

Чинники, що впливають на адаптацію дітей до нової школи

Складові успішної адаптації дитини до навчального закладу

 

 

Події під час конфлікту на сході України спричинили появу нової категорії населення — внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Внутрішньо переміщена особа, згідно з чинним законодавством, — це громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсякденних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

За даними ЮНІСЕФ, у лютому 2017 р. було офіційно зареєстровано 1 626 137 внутрішньо переміщених осіб, зокрема 225 866 дітей.

У будь-якому конфлікті найбільше страждає найуразливіша категорія населення — діти. Саме вони зазнають значних складностей соціального і психоемоційного характеру, пов’язаних зі зміною середовища проживання та звичного кола спілкування, особливо якщо така міграція спричинена війною.

 

 

 

	Травматичний стрес – це емоційна реакція людини на важкі події.

 

Травматичний стрес вважається нормальною реакцією на ненормальні обставини (події, що виходять за рамки звичайного життєвого досвіду людини).

Діти старшого дошкільного і молодшого шкільного віку відображають у грі все, що відбувається навколо. Гра для них — це можливість впоратися із ситуацією, яка вже трапилася чи відбувається зараз. Тому вони відображають у рольових іграх війну, переселення, переховування у бомбосховищах, гру у військових, медиків, волонтерів тощо. У таких випадках не треба хвилюватися (якщо це не загрожує здоров’ю та життю дитини). Це нормальна реакція дітей на незвичайні ситуації.

Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) виникає як відкладена та/або затяжна реакція на стресову подію чи ситуацію (короткочасну або тривалу) надзвичайно загрозливого чи катастрофічного характеру. За даними ВООЗ, близько 80 % постраждалих в екстремальних ситуаціях людей успішно справляються з травматичним стресом і лише у 20 % його прояви трансформуються у посттравматичний стресовий розлад як хворобу, в якій проявляються фізіологічні та психологічні симптоми (див. таблицю).

Ознаки та симптоми посттравматичного стресового розладу у дітей
(за даними Американського національного центру з ПТСР)

Вікова категорія дітей	Ознаки та симптоми
Діти молодшого віку (1–6 років)	Безсилля і пасивність, відсутність звичайних реакцій. Генералізований страх. Підвищена збудливість і незібраність. Пізнавальна плутанина. Складність говорити про цю подію. Складність визначати почуття. Нічні кошмари, інші порушення сну. Страх розставання і «чіпляння» за близьку людину. Регресивні симптоми (наприклад, повернення нічного нетримання сечі, втрата мови, рухових навичок). Нездатність збагнути смерть як неминучість. Тривога з приводу смерті. Соматичні симптоми (болі в животі, головні болі тощо). Посилена реакція на гучні звуки. «Заморожування» (раптова нерухомість). Метушливість, нехарактерний плач. Уникання або тривога у відповідь на конкретні стимули, специфічно пов’язані з травмою, зокрема бачене та фізичні відчуття.
Діти молодшого та середнього шкільного віку (6–11 років)	Почуття відповідальності та провини. Повторювана травматична гра. Відчуття тривоги під час згадування про подію. Нічні кошмари, інші порушення сну. Стурбованість щодо безпеки, думки про загрозу. Агресивна поведінка, спалахи гніву. Страх почуття болю, травми. Пильна увага до тривоги батьків. Ухиляння від школи. Тривога/турбота про інших. Поведінкові, емоційні, особистісні зміни. Соматичні симптоми (скарги на тілесний біль). Очевидна тривога/страх. Схильність до усамітнення. Конкретні пов’язані з травмою страхи, загальні страхи. Віковий регрес (веде себе як молодша дитина). Тривога розлуки. Втрата інтересу до діяльності. Плутанина думок, недостатнє розуміння травматичних подій. Відсутність чіткого розуміння явища смерті, причини «поганих» подій. Прогалини в недостатньому розумінні заповнюються «магічними» поясненнями. Втрата здатності до концентрації в школі, зниження успішності. Дивна або незвичайна поведінка.
Підлітки (12–18 років)	Егоїстичність. Небезпечна для життя поведінка. Бунт удома або в школі. Різкі зміни у стосунках. Депресія, уникнення спілкування. Зниження успішності в школі. Спроба віддалитися і захиститися від почуття сорому, провини, приниження. Надмірна активність з іншими людьми чи відсторонення від інших із метою врегулювання внутрішнього конфлікту. Схильність до переживання нещасних випадків. Бажання помсти, активність, пов’язана з відповіддю на травму. Порушення сну і харчування, нічні кошмари.

 

 

Характерними ознаками соціальної дезадаптації дітей-переселенців є:

• повне замикання в собі;
• замикання в сім’ї або групі однолітків;
• намагання включитися в життя суспільства та неспроможність це зробити через неадекватне сприйняття соціальних норм.

Діти з неадекватним сприйняттям соціальних норм можуть демонструвати агресивність, делінквентність, девіантність, негативне ставлення до місцевого населення, переживати почуття відчуженості, соціальної несправедливості. Нерідко такі діти, особливо підлітки, беруть участь у маргінальних групах та акціях.

Соціальна дезадаптація провокує неуспішність та асоціальну поведінку. Зазвичай така дитина «переходить» до категорії «група ризику». Ставлення оточення до дитини погіршується, і, як наслідок, її поведінка стає ще менш керованою.

Дезадаптація призводить до функціональних, а іноді й органічних порушень психічного та соматичного здоров’я учнів. Проблеми таких учнів необхідно вирішувати комплексно, мультидисциплінарно. Зокрема, для учнів-переселенців та членів їхніх родин необхідно проводити інтенсивні вступні знайомства з навчальним закладом, приймаючою громадою та її системою цінностей, місцевими традиціями, надавати постійну підтримку у вивченні мови.

 

 

Адаптація внутрішньо переміщених дітей до нової школи є однією з найважливіших складових адаптації родини за місцем переселення. Допомогти дитині інтегруватися в новий колектив, залучити її до освітнього процесу, зменшити рівень стресу, не виділяти з-поміж інших учнів як «жертву», мотивувати вчитися — це частина роботи, яку мають виконати вчителі.

Успішність цієї роботи залежить від того, як дитина представлена в новому колективі. Наприклад, спроба вчителя підкреслити тяжкий досвід, що пережила дитина в зоні конфлікту, може стати причиною неприйняття новачка класом або призвести до зайвої героїзації його минулого. Безумовно, вчителі й однолітки мають дещо знати про нового учня, та в школі насамперед слід зосередитися на залученні дитини до навчального процесу.

Коли діти потрапляють у новий колектив з усталеною структурою та лідерами, вони змушені заново вибудовувати стосунки і з новими однокласниками, і з вчителями.

Змінюючи звичний колектив, школярі тривожаться, чи сприймуть їх нові однокласники, чи зможуть вони відповідати вимогам нової школи. Тому, перш ніж скласти враження про здібності та можливості нового учня, важливо не лише оцінити його освітній рівень, а й враховувати, де навчалася дитина до переїзду. Якщо освітній рівень новачка нижчий від середнього в новому класі, потрібно з’ясувати, чи це наслідок іншого рівня вимог у попередній школі або особистих здібностей дитини, та враховувати це в період адаптації.

На успішність адаптації впливатиме й те, як дитина добиратиметься до школи й додому після занять, як буде організовано її харчування, з ким вона залишатиметься після уроків, чи відвідуватиме музичну школу або спортивну секцію, якщо вона звикла це робити вдома. Тому контакт батьків з учителем та спілкування родин ВПО зі шкільним психологом особливо важливі.

Для адаптації дитини важливо не тільки налаштовувати її на позитив, а й підготувати до труднощів, які можуть виникнути, намагатися вирішувати їх спільно. Батьківська підтримка додає дитині відчуття безпечного тилу, впевненості в позитивному результаті та допоможе швидше влитися в новий колектив.

 

 

Нижче наведено основні компоненти, які мають бути враховані в комплексі заходів для забезпечення успішної адаптації дитини до навчального закладу.

 

Ознайомчий компонент. Полягає в ознайомленні дітей та їхніх батьків з особливостями організації навчально-виховного процесу, специфікою та особливостями діяльності навчального закладу (режим, графік занять, вимоги до одягу, критерії оцінювання тощо). Важливо, щоб класний керівник (або інший педагог чи психолог) ознайомив дитину з навчальним закладом, провів екскурсію (самостійно чи попросив це зробити нових однокласників), розповів про вимоги, які висувають до новоприбулого, про свята і традиції, норми та правила саме цього навчального закладу. Поведінковий компонент. Ознакою адаптації є дотримання дитиною правил поведінки в навчальному закладі та відповідності загальноприйнятим нормам. Емоційний компонент. Потребує постійного аналізу загального емоційного стану дитини під час перебування у школі та його корекції у разі потреби. Соціальний компонент. Інтеграція новоприбулого у колектив класу нерідко ускладнена. Це пов’язано з тим, що стосунки між учнями у класі формуються ще у початковій школі і рідко змінюються з роками. Це нерідко призводить до низького статусу новачка у новому колективі та створює передумови для відторгнення. Навчальний компонент. Академічна успішність новачків зазвичай знижується через низький рівень володіння розмовною українською мовою дітьми переселенцями із традиційно російськомовного Донбасу. Необхідно організувати додаткові заняття з української мови для покращення адаптації дітей-переселенців. У разі потреби необхідно залучати вчителя-логопеда, який допоможе із постановкою вимови. Дуже важливо створювати для новачків ситуації успіху, щоб діти не втратили віри в себе та мотивації до навчання. Цьому сприяє залучення батьків до навчально-виховного процесу. У навчальних закладах рекомендується проводити заходи з вивчення історії та культури держави, її різних регіонів, де можуть розглядатися питання культурної та релігійної різноманітності. Педагогам, які працюють із такою категорією дітей та членами їхніх родин, необхідно надавати науково-методичну та психологічну допомогу. Це можуть бути питання задоволення навчальних потреб учнів-переселенців, очікування вчителів щодо роботи з такою категорією учнів, педагогічні стратегії з розв’язання проблем дітей, які є переміщеними особами.

 

Список використаних джерел

1. Звіт про ситуацію в Україні №55 [Електронний ресурс] // ЮНІСЕФ. — 2017. — Режим доступу: https://www.unicef.org/ukraine/ukr/children_26268.html
2. Ковязіна К. О. Забезпечення соціального захисту дітей внутрішньо переміщених осіб [Електронний ресурс] / К. О. Ковязіна // Серія «Соціальна політика». — Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/content/articles/files/ditu-14275.pdf.
3. Психосоціальна допомога внутрішньо переміщеним дітям, їхнім батькам та сім’ям з дітьми зі Сходу України : посіб. для практиків соціальної сфери / Мельник Л. А. та ін.; за ред. Волинець Л. С. — К.: ТОВ «Видавничий дім «Калита», 2015. — 72 с.
4. Соціально-педагогічна та психологічна робота з дітьми у конфліктний та постконфліктний період : метод. рек. / Н. П. Бочкор, Є. В. Дубровська, О. В. Залеська та ін. — Київ: МЖПЦ «Ла Страда-Україна», 2014. — 84 c.
5. Трубавіна І. М. Проблеми внутрішньо переміщених осіб в Україні як основа соціально-педагогічної роботи з ними [Електронний ресурс] / І. М. Трубавіна // Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології. — 2015. — № 8. — С. 434–446.