Розділ 2. Український вимір: додаткові виклики і досягнення

2.1 НУШ — докорінне реформування освіти в Україні

Зміст

Концепція Нової української школи

Державний стандарт початкової освіти

Якісна освіта у сфері здоров’я, безпеки і соціальної інтеграції

 

 

Концепція Нової української школи, затверджена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 грудня 2016 р. № 988-р, передбачає докорінне реформування загальної середньої освіти і має на меті досягнення таких цілей:

 

Новий зміст освіти, заснований на формуванні компетентностей, необхідних для успішної самореалізації в суспільстві. Умотивований учитель, який має свободу творчості й розвивається професійно. Наскрізний процес виховання, який формує цінності. Децентралізація та ефективне управління, що надасть школі реальну автономію. Педагогіка, що ґрунтується на партнерстві між учнем, учителем і батьками. Орієнтація на потреби учня в освітньому процесі, дитиноцентризм. Нова структура школи, яка дає змогу добре засвоїти новий зміст і набути компетентностей для життя. Справедливий розподіл публічних коштів, який забезпечує рівний доступ усіх дітей до якісної освіти. Сучасне освітнє середовище, яке забезпечить необхідні умови, засоби і технології для навчання учнів, освітян, батьків не лише в приміщенні навчального закладу.

 

 

Державний стандарт початкової освіти, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 87, визначає вимоги до обов’язкових результатів навчання та компетентностей здобувачів освіти, загальний обсяг їхнього навчального навантаження в базовому навчальному плані початкової освіти та форму державної атестації. Він ґрунтується на таких принципах:

 

1. Презумпція талановитості дитини Забезпечення рівного доступу до освіти, заборона будь-яких форм дискримінації. Не допускатиметься відокремлення дітей на підставі попереднього відбору на індивідуальному, груповому та інституційному рівнях. 2. Цінність дитинства Відповідність освітніх вимог віковим особливостям дитини, визнання прав дитини на навчання через діяльність, зокрема гру. 3. Радість пізнання Організація пізнавального процесу, який приноситиме радість дитині, обмеження обсягу домашніх завдань для збільшення часу на рухову активність і творчість дитини. Широке використання в освітньому процесі дослідницької та проектної діяльності. 4. Розвиток особистості Замість «навченої безпорадності» — плекання самостійності та незалежного мислення. Підтримка з боку вчителя/вчительки розвиватиме у дітей самоповагу та впевненість у собі. 5. Здоров’я Формування здорового способу життя і створення умов для фізичного й психоемоційного розвитку, що надзвичайно важливо для дітей молодшого шкільного віку. 6. Безпека Створення атмосфери довіри і взаємоповаги. Перетворення школи на безпечне місце, де немає насильства і цькування.

 

Державний стандарт визначає 11 ключових компетентностей.

1. Вільне володіння державною мовою, що передбачає уміння усно і письмово висловлювати свої думки, почуття, чітко та аргументовано пояснювати факти, а також любов до читання, відчуття краси слова, усвідомлення ролі мови для ефективного спілкування та культурного самовираження, готовність вживати українську мову як рідну в різних життєвих ситуаціях.
2. Здатність спілкуватися рідною (у разі відмінності від державної) та іноземними мовами, що передбачає активне використання рідної мови в різних комунікативних ситуаціях, зокрема в побуті, освітньому процесі, культурному житті громади, можливість розуміти прості висловлювання іноземною мовою, спілкуватися нею у відповідних ситуаціях, оволодіння навичками міжкультурного спілкування.
3. Математична компетентність, що передбачає виявлення простих математичних залежностей в навколишньому світі, моделювання процесів та ситуацій із застосуванням математичних відношень та вимірювань, усвідомлення ролі математичних знань та вмінь в особистому і суспільному житті людини.
4. Компетентності у галузі природничих наук, техніки і технологій, що передбачають формування допитливості, прагнення шукати і пропонувати нові ідеї, самостійно чи в групі спостерігати та досліджувати, формулювати припущення і робити висновки на основі проведених дослідів, пізнавати себе та навколишній світ шляхом спостереження та дослідження.
5. Інноваційність, що передбачає відкритість до нових ідей, ініціювання змін у близькому середовищі (клас, школа, громада тощо), формування знань, умінь, ставлень, що є основою компетентнісного підходу, забезпечують подальшу здатність успішно навчатися, провадити професійну діяльність, відчувати себе частиною спільноти і брати участь у справах громади.
6. Екологічна компетентність, що передбачає усвідомлення основи екологічного природокористування, дотримання правил природоохоронної поведінки, ощадного використання природних ресурсів, розуміючи важливість збереження природи для сталого розвитку суспільства.
7. Інформаційно-комунікаційна компетентність, що передбачає опанування основ цифрової грамотності для розвитку і спілкування, здатність безпечного та етичного використання засобів інформаційно-комунікаційної компетентності у навчанні та інших життєвих ситуаціях.
8. Навчання впродовж життя, що передбачає опанування умінь і навичок, необхідних для подальшого навчання, організацію власного навчального середовища, отримання нової інформації з метою застосування її для оцінювання навчальних потреб, визначення власних навчальних цілей та способів їх досягнення, навчання працювати самостійно і в групі.
9. Громадянські та соціальні компетентності, пов’язані з ідеями демократії, справедливості, рівності, прав людини, добробуту та здорового способу життя, усвідомленням рівних прав і можливостей, що передбачають співпрацю з іншими особами для досягнення спільної мети, активність у житті класу і школи, повагу до прав інших осіб, уміння діяти в конфліктних ситуаціях, пов’язаних із різними проявами дискримінації, цінувати культурне розмаїття різних народів та ідентифікувати себе як громадянина України, дбайливе ставлення до власного здоров’я і збереження здоров’я інших людей, дотримання здорового способу життя.
10. Культурна компетентність, що передбачає залучення до різних видів мистецької творчості (образотворче, музичне та інші види мистецтв) шляхом розкриття і розвитку природних здібностей, творчого вираження особистості.
11. Підприємливість та фінансова грамотність, що передбачають ініціативність, готовність брати відповідальність за власні рішення, вміння організовувати свою діяльність для досягнення цілей, усвідомлення етичних цінностей ефективної співпраці, готовність до втілення в життя ініційованих ідей, прийняття власних рішень.

Зазначені 11 компетентностей значною мірою корелюють з оновленими 8 ключовими компетентностями, рекомендованими Європейським Союзом.

 

На жаль, у затвердженому стандарті серед ключових відсутня особиста компетентність, яка є однією з ключових компетентностей ЄС. Вона передбачає здатність справлятися з невизначеністю та складністю, учитися вчитися, підтримувати фізичне та емоційне благополуччя, співпереживати і конструктивно вирішувати конфлікти. Цей недолік певною мірою компенсує наявність окремої освітньої галузі — «Соціальна і здоров’язбережувальна».

 

Спільними для всіх ключових компетентностей є такі вміння, як читання з розумінням, уміння висловлювати власну думку усно і письмово, критичне та системне мислення, творчість, ініціативність, здатність логічно обґрунтовувати позицію, вміння конструктивно керувати емоціями, оцінювати ризики, приймати рішення, розв’язувати проблеми, співпрацювати з іншими особами.

Вимоги до обов’язкових результатів навчання та компетентностей здобувачів освіти визначено за 9 освітніми галузями:

 

мовно-літературна (українська мова та література, мови та літератури відповідних корінних народів і національних меншин, іншомовна освіта); математична; природнича; технологічна; інформатична; соціальна і здоров’язбережувальна; громадянська та історична; мистецька; фізкультурна.

 

Компетентнісний потенціал кожної освітньої галузі забезпечує формування всіх ключових компетентностей.

Для кожної освітньої галузі визначено мету та загальні результати навчання здобувачів освіти в цілому. За ними впорядковано обов’язкові результати навчання здобувачів освіти, які є основою для їх подальшого навчання на наступних рівнях загальної середньої освіти.

 

 

Реалізацію права дітей на якісну освіту у сфері особистого здоров’я, безпеки, соціальної інтеграції мають забезпечувати:

 

навчання учнів на основі розвитку життєвих навичок; підготовка педагогічних працівників на засадах компетентнісного підходу; створення безпечного і дружнього до дитини навчального середовища.

 

Зазначені напрями дій є взаємопов’язаними і взаємопідримувальними (див. слайди).

Список використаних джерел

1. Про схвалення Концепції реалізації державної політики у сфері реформування загальної середньої освіти «Нова українська школа» на період до 2029 року : Розпорядження КМУ від 14 грудня 2016 р. № 988-р.
2. Про затвердження Державного стандарту початкової освіти : Постанова Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 87.
3. Нова українська школа: порадник для вчителя / Під заг. ред. Бібік Н. М. — К.: ТОВ «Видавничий дім «Плеяди», 2017. — 206 с.
4. ANNEX to the Proposal for a Council Recommendation on Key Competences for Lifelong Learning [Electronic resource]. — Available at: https://ec.europa.eu/education/sites/education/files/annex-recommendation-key-competences-lifelong-learning.pdf

2.2 Проблеми, пов’язані з воєнним конфліктом на сході України

Зміст

Поведінкові реакції дітей із посттравматичним стресовим розладом

Ознаки і наслідки соціальної дезадаптації дітей-переселенців

Чинники, що впливають на адаптацію дітей до нової школи

Складові успішної адаптації дитини до навчального закладу

 

 

Події під час конфлікту на сході України спричинили появу нової категорії населення — внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Внутрішньо переміщена особа, згідно з чинним законодавством, — це громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсякденних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

За даними ЮНІСЕФ, у лютому 2017 р. було офіційно зареєстровано 1 626 137 внутрішньо переміщених осіб, зокрема 225 866 дітей.

У будь-якому конфлікті найбільше страждає найуразливіша категорія населення — діти. Саме вони зазнають значних складностей соціального і психоемоційного характеру, пов’язаних зі зміною середовища проживання та звичного кола спілкування, особливо якщо така міграція спричинена війною.

 

 

 

	Травматичний стрес – це емоційна реакція людини на важкі події.

 

Травматичний стрес вважається нормальною реакцією на ненормальні обставини (події, що виходять за рамки звичайного життєвого досвіду людини).

Діти старшого дошкільного і молодшого шкільного віку відображають у грі все, що відбувається навколо. Гра для них — це можливість впоратися із ситуацією, яка вже трапилася чи відбувається зараз. Тому вони відображають у рольових іграх війну, переселення, переховування у бомбосховищах, гру у військових, медиків, волонтерів тощо. У таких випадках не треба хвилюватися (якщо це не загрожує здоров’ю та життю дитини). Це нормальна реакція дітей на незвичайні ситуації.

Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) виникає як відкладена та/або затяжна реакція на стресову подію чи ситуацію (короткочасну або тривалу) надзвичайно загрозливого чи катастрофічного характеру. За даними ВООЗ, близько 80 % постраждалих в екстремальних ситуаціях людей успішно справляються з травматичним стресом і лише у 20 % його прояви трансформуються у посттравматичний стресовий розлад як хворобу, в якій проявляються фізіологічні та психологічні симптоми (див. таблицю).

Ознаки та симптоми посттравматичного стресового розладу у дітей
(за даними Американського національного центру з ПТСР)

Вікова категорія дітей	Ознаки та симптоми
Діти молодшого віку (1–6 років)	Безсилля і пасивність, відсутність звичайних реакцій. Генералізований страх. Підвищена збудливість і незібраність. Пізнавальна плутанина. Складність говорити про цю подію. Складність визначати почуття. Нічні кошмари, інші порушення сну. Страх розставання і «чіпляння» за близьку людину. Регресивні симптоми (наприклад, повернення нічного нетримання сечі, втрата мови, рухових навичок). Нездатність збагнути смерть як неминучість. Тривога з приводу смерті. Соматичні симптоми (болі в животі, головні болі тощо). Посилена реакція на гучні звуки. «Заморожування» (раптова нерухомість). Метушливість, нехарактерний плач. Уникання або тривога у відповідь на конкретні стимули, специфічно пов’язані з травмою, зокрема бачене та фізичні відчуття.
Діти молодшого та середнього шкільного віку (6–11 років)	Почуття відповідальності та провини. Повторювана травматична гра. Відчуття тривоги під час згадування про подію. Нічні кошмари, інші порушення сну. Стурбованість щодо безпеки, думки про загрозу. Агресивна поведінка, спалахи гніву. Страх почуття болю, травми. Пильна увага до тривоги батьків. Ухиляння від школи. Тривога/турбота про інших. Поведінкові, емоційні, особистісні зміни. Соматичні симптоми (скарги на тілесний біль). Очевидна тривога/страх. Схильність до усамітнення. Конкретні пов’язані з травмою страхи, загальні страхи. Віковий регрес (веде себе як молодша дитина). Тривога розлуки. Втрата інтересу до діяльності. Плутанина думок, недостатнє розуміння травматичних подій. Відсутність чіткого розуміння явища смерті, причини «поганих» подій. Прогалини в недостатньому розумінні заповнюються «магічними» поясненнями. Втрата здатності до концентрації в школі, зниження успішності. Дивна або незвичайна поведінка.
Підлітки (12–18 років)	Егоїстичність. Небезпечна для життя поведінка. Бунт удома або в школі. Різкі зміни у стосунках. Депресія, уникнення спілкування. Зниження успішності в школі. Спроба віддалитися і захиститися від почуття сорому, провини, приниження. Надмірна активність з іншими людьми чи відсторонення від інших із метою врегулювання внутрішнього конфлікту. Схильність до переживання нещасних випадків. Бажання помсти, активність, пов’язана з відповіддю на травму. Порушення сну і харчування, нічні кошмари.

 

 

Характерними ознаками соціальної дезадаптації дітей-переселенців є:

• повне замикання в собі;
• замикання в сім’ї або групі однолітків;
• намагання включитися в життя суспільства та неспроможність це зробити через неадекватне сприйняття соціальних норм.

Діти з неадекватним сприйняттям соціальних норм можуть демонструвати агресивність, делінквентність, девіантність, негативне ставлення до місцевого населення, переживати почуття відчуженості, соціальної несправедливості. Нерідко такі діти, особливо підлітки, беруть участь у маргінальних групах та акціях.

Соціальна дезадаптація провокує неуспішність та асоціальну поведінку. Зазвичай така дитина «переходить» до категорії «група ризику». Ставлення оточення до дитини погіршується, і, як наслідок, її поведінка стає ще менш керованою.

Дезадаптація призводить до функціональних, а іноді й органічних порушень психічного та соматичного здоров’я учнів. Проблеми таких учнів необхідно вирішувати комплексно, мультидисциплінарно. Зокрема, для учнів-переселенців та членів їхніх родин необхідно проводити інтенсивні вступні знайомства з навчальним закладом, приймаючою громадою та її системою цінностей, місцевими традиціями, надавати постійну підтримку у вивченні мови.

 

 

Адаптація внутрішньо переміщених дітей до нової школи є однією з найважливіших складових адаптації родини за місцем переселення. Допомогти дитині інтегруватися в новий колектив, залучити її до освітнього процесу, зменшити рівень стресу, не виділяти з-поміж інших учнів як «жертву», мотивувати вчитися — це частина роботи, яку мають виконати вчителі.

Успішність цієї роботи залежить від того, як дитина представлена в новому колективі. Наприклад, спроба вчителя підкреслити тяжкий досвід, що пережила дитина в зоні конфлікту, може стати причиною неприйняття новачка класом або призвести до зайвої героїзації його минулого. Безумовно, вчителі й однолітки мають дещо знати про нового учня, та в школі насамперед слід зосередитися на залученні дитини до навчального процесу.

Коли діти потрапляють у новий колектив з усталеною структурою та лідерами, вони змушені заново вибудовувати стосунки і з новими однокласниками, і з вчителями.

Змінюючи звичний колектив, школярі тривожаться, чи сприймуть їх нові однокласники, чи зможуть вони відповідати вимогам нової школи. Тому, перш ніж скласти враження про здібності та можливості нового учня, важливо не лише оцінити його освітній рівень, а й враховувати, де навчалася дитина до переїзду. Якщо освітній рівень новачка нижчий від середнього в новому класі, потрібно з’ясувати, чи це наслідок іншого рівня вимог у попередній школі або особистих здібностей дитини, та враховувати це в період адаптації.

На успішність адаптації впливатиме й те, як дитина добиратиметься до школи й додому після занять, як буде організовано її харчування, з ким вона залишатиметься після уроків, чи відвідуватиме музичну школу або спортивну секцію, якщо вона звикла це робити вдома. Тому контакт батьків з учителем та спілкування родин ВПО зі шкільним психологом особливо важливі.

Для адаптації дитини важливо не тільки налаштовувати її на позитив, а й підготувати до труднощів, які можуть виникнути, намагатися вирішувати їх спільно. Батьківська підтримка додає дитині відчуття безпечного тилу, впевненості в позитивному результаті та допоможе швидше влитися в новий колектив.

 

 

Нижче наведено основні компоненти, які мають бути враховані в комплексі заходів для забезпечення успішної адаптації дитини до навчального закладу.

 

Ознайомчий компонент. Полягає в ознайомленні дітей та їхніх батьків з особливостями організації навчально-виховного процесу, специфікою та особливостями діяльності навчального закладу (режим, графік занять, вимоги до одягу, критерії оцінювання тощо). Важливо, щоб класний керівник (або інший педагог чи психолог) ознайомив дитину з навчальним закладом, провів екскурсію (самостійно чи попросив це зробити нових однокласників), розповів про вимоги, які висувають до новоприбулого, про свята і традиції, норми та правила саме цього навчального закладу. Поведінковий компонент. Ознакою адаптації є дотримання дитиною правил поведінки в навчальному закладі та відповідності загальноприйнятим нормам. Емоційний компонент. Потребує постійного аналізу загального емоційного стану дитини під час перебування у школі та його корекції у разі потреби. Соціальний компонент. Інтеграція новоприбулого у колектив класу нерідко ускладнена. Це пов’язано з тим, що стосунки між учнями у класі формуються ще у початковій школі і рідко змінюються з роками. Це нерідко призводить до низького статусу новачка у новому колективі та створює передумови для відторгнення. Навчальний компонент. Академічна успішність новачків зазвичай знижується через низький рівень володіння розмовною українською мовою дітьми переселенцями із традиційно російськомовного Донбасу. Необхідно організувати додаткові заняття з української мови для покращення адаптації дітей-переселенців. У разі потреби необхідно залучати вчителя-логопеда, який допоможе із постановкою вимови. Дуже важливо створювати для новачків ситуації успіху, щоб діти не втратили віри в себе та мотивації до навчання. Цьому сприяє залучення батьків до навчально-виховного процесу. У навчальних закладах рекомендується проводити заходи з вивчення історії та культури держави, її різних регіонів, де можуть розглядатися питання культурної та релігійної різноманітності. Педагогам, які працюють із такою категорією дітей та членами їхніх родин, необхідно надавати науково-методичну та психологічну допомогу. Це можуть бути питання задоволення навчальних потреб учнів-переселенців, очікування вчителів щодо роботи з такою категорією учнів, педагогічні стратегії з розв’язання проблем дітей, які є переміщеними особами.

 

Список використаних джерел

1. Звіт про ситуацію в Україні №55 [Електронний ресурс] // ЮНІСЕФ. — 2017. — Режим доступу: https://www.unicef.org/ukraine/ukr/children_26268.html
2. Ковязіна К. О. Забезпечення соціального захисту дітей внутрішньо переміщених осіб [Електронний ресурс] / К. О. Ковязіна // Серія «Соціальна політика». — Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/content/articles/files/ditu-14275.pdf.
3. Психосоціальна допомога внутрішньо переміщеним дітям, їхнім батькам та сім’ям з дітьми зі Сходу України : посіб. для практиків соціальної сфери / Мельник Л. А. та ін.; за ред. Волинець Л. С. — К.: ТОВ «Видавничий дім «Калита», 2015. — 72 с.
4. Соціально-педагогічна та психологічна робота з дітьми у конфліктний та постконфліктний період : метод. рек. / Н. П. Бочкор, Є. В. Дубровська, О. В. Залеська та ін. — Київ: МЖПЦ «Ла Страда-Україна», 2014. — 84 c.
5. Трубавіна І. М. Проблеми внутрішньо переміщених осіб в Україні як основа соціально-педагогічної роботи з ними [Електронний ресурс] / І. М. Трубавіна // Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології. — 2015. — № 8. — С. 434–446.

2.3 Освіта на основі життєвих навичок — важливий інструмент посилення особистого потенціалу і консолідації суспільства

Зміст

Важливість розвитку життєвих навичок та психосоціальної підтримки

Допомога в розвитку навичок подолання кризи

Життєві навички психосоціальної адаптації та розбудови миру

 

У сучасному світі багато країн стикаються з такими явищами, як політична нестабільність, насилля і збройні конфлікти.

Політичні та соціальні негаразди завжди ускладнюють реалізацію прав людини, особливо негативно вони позначаються на молодому поколінні, обмежуючи базові права дітей та молоді, зокрема й на освіту.

Водночас саме освіта є потужним соціальним інструментом для розбудови миру і консолідації суспільства. У доповіді «Освіта: прихований скарб», відомій як доповідь Жака Делора, ЮНЕСКО сформулювала ключові завдання — чотири стовпи освіти на ХХІ століття: уміння вчитись, уміння діяти, уміння бути й уміння жити разом.

Кожен із цих стовпів є важливим, але саме «уміння жити разом» набуває особливого значення в умовах збройного конфлікту, який триває на сході України. Від його початку тисячі родин втратили близьких, більш як півтора мільйона українців покинули свої домівки і стали вимушеними переселенцями. Серед родин, які виїхали із зони конфлікту, переважна більшість — це родини з дітьми, які, крім отриманого в зоні конфлікту стресу, страждають через втрату звичного оточення, друзів, необхідність адаптуватися до нових умов життя, нової школи, нових вчителів та однокласників.

Навчальні заклади — дитячі садочки, школи, інші установи організації навчання дітей — завжди були та залишаються серцевиною організації педагогічної та соціально-психологічної роботи з дітьми та їхніми батьками. Великий потенціал освітянської сфери в сучасній складній ситуації в країні має бути спрямований і вже спрямовується на надання відповідей тим викликам і проблемам, які мають діти і суспільство. Нові теми та форми роботи, організація психологічної допомоги, групова робота з дітьми та батьками, превентивні, навчальні, інформаційно-просвітницькі заходи, весь арсенал педагогічної майстерності має концентруватися і спрямовуватися на роботу з учнями та їхніми родинами.

 

 

Навчання життєвих навичок та психосоціальна підтримка є дуже актуальними для задоволення потреб і внутрішньо переміщених осіб, і представників приймаючих громад та знадобляться для підготовки дітей і вчителів до постконфліктного примирення в майбутньому.

За оцінками міжнародних організацій, виявили підвищений рівень тривоги і страху серед дітей та підлітків, які стали свідками агресивних або насильницьких дій, а саме зустрічі з солдатами, військовими транспортними засобами, особами, що погрожували іншим вогнепальною зброєю, пораненими та убитими. У той час як більшість дітей були стійкими та досить добре долали підвищений рівень стресу, значна їх кількість була менш стійкою, особливо діти молодшого віку.

Так, у Донецькій області психологи виявили найвищий рівень стресу та поведінкових розладів (26 %) у дітей віком 3–6 років порівняно з 13 % у дітей 7–12 років та 14 % у підлітків 13–18 років. Лише близько чверті дітей, які стали свідками насильства, повідомили про отримання допомоги, щоб впоратися з важким досвідом і почуттями. Було встановлено, що найбільш уразливими є діти, які проживають у зонах бойових дій, та діти з числа внутрішньо-переселених осіб (ВПО), які зазнають шкільного булінгу (цькування).

Ці дані свідчать про наявність двох взаємопов’язаних потреб серед дітей та підлітків, які постраждали внаслідок конфлікту в Україні.

По-перше, це потреба у розвитку навичок, необхідних для проживання у приймаючих громадах (для ВПО) або реінтеграції за місцем колишнього проживання (для громадян, які повернулися у постконфліктні райони Донецької та Луганської областей). Згодом дітям та підліткам у районах конфлікту знадобляться аналогічні життєві навички для участі у розбудові сталого миру в Україні. Це потребує серйозної підготовки педагогів для реалізації програм навчання життєвих навичок, що сприяють розвитку миролюбності та вміння жити разом. Необхідне також зміцнення потенціалу Міністерства освіти і науки України (МОН) шляхом розробки навчальних програм та підготовки вчителів.

По-друге, це потреба в ефективній психосоціальній підтримці дітей та підлітків із числа ВПО, яким необхідна допомога. Оскільки більшість дітей та підлітків відвідують школи, то саме навчальні заклади були визначені для широкомасштабного надання психосоціальної підтримки. Передбачено зміцнення систем спрямування та догляду на рівні громад дітей, які не відвідують школу.

 

 

Стратегії адаптації. В умовах стресу психологічна адаптація людини відбувається, головним чином, за допомогою копінг-стратегій і механізмів психологічного захисту. Ті самі життєві події можуть мати різне стресове навантаження залежно від їхньої суб’єктивної оцінки або від того, які норми реагування дорослі транслюють дітям.

Копінг-стратегія спрацьовує тоді, коли людина визначає ситуацію як таку, що перевищує повсякденні енергетичні затрати і потребує додаткових зусиль.

 

	Копінг-стратегії — це адаптивна форма поведінки, яка підтримує психологічну рівновагу в проблемній ситуації; це способи психологічної діяльності та поведінки, що виробляються свідомо і спрямовані на подолання стресової ситуації.

 

А от коли людина оцінює вимоги ситуації як непосильні, тоді подолання може відбуватися у формі психологічного захисту.

 

	Психологічний захист — це зазвичай неусвідомлюваний процес усунення або послаблення психікою людини негативних, травмувальних або неприйнятних емоційних переживань.

 

Основною функцією психологічного захисту є відмежування сфери свідомості від негативних переживань, що травмують особистість.

Приклади механізмів психологічного захисту:

1. Конструктивні способи (не вирішують проблеми, але й не ускладнюють її):

• компенсація — досягнення людиною альтернативних успіхів в іншій сфері для збереження позитивної самооцінки («Не везе в навчанні, повезе в коханні»);
• сублімація — переведення неприйнятних емоцій та енергії у прийнятне, можливе русло (написання віршів через нещасливе кохання, прибирання квартири під час агресії тощо).

2. Деструктивні способи (ускладнення проблеми, погіршення ситуації для цих способів значно більше):

• витіснення — штучне забування людиною болючих спогадів через їх перехід у несвідоме;
• проекція — приписування своїх негативних якостей іншим людям для самозаспокоєння (якщо людина переконує, що всі навколо брехуни, то вона сама часто говорить неправду);
• заміщення — перенесення агресивних імпульсів на менш загрозливий об’єкт (начальник посварив підлеглого, той, не маючи змоги відповісти тим самим керівнику, сварить удома дружину, та — дітей, вони лупцюють домашніх тварин);
• регресія — повернення до дитячих форм поведінки, «впадання в дитинство» (під час сварки дорослих вони насуплюються і не розмовляють тощо);
• формування реакції — захист від заборонених, неприйнятних імпульсів через думки чи поведінку зворотного характеру (за надмірної показової люб’язності людина приховує неприязнь і навпаки);
• раціоналізація — наведення собі псевдорозумної аргументації у випадку поразки (байка про лисицю, яка, не зумівши дотягнутись до винограду, вирішила, що він зелений і несмачний);
• втеча — уникання неприємних ситуацій, що асоціюються з попередніми невдачами.

Ресурси адаптації. У процесі психологічної адаптації копінг-стратегії відіграють компенсаторну функцію, а психологічні захисні механізми — декомпенсації, проте вони дають час психіці на вироблення більш ефективних методів подолання стресової ситуації.

Під час спостереження та опитування людей у стресовому стані було встановлено, що у кожного є своя власна унікальна комбінація ресурсів адаптації. Ця комбінація включає шість основних характеристик або параметрів, що становлять ядро індивідуального стилю боротьби.

 

Beliefs and Values — B (вірування та моральні цінності) Affect and Emotion — A (емоції) Social — S (соціальна сфера) Imagination and creativity — I (уява і творчість) Cognition and Thought — C (пізнання і думка) Physiological and Activities — Ph (фізична активність)

 

Ця модель має назву «BASIC Ph». Комбінація всіх шести параметрів і становить індивідуальний стиль боротьби. Важливо зазначити, що у кожного є свої переважні методи подолання кризи, вони також змінюються протягом життя. Ці методи розвиваються й удосконалюються у використанні, а деякі залишаються недорозвиненими. Важливо сфокусувати увагу на вдалих випадках використання внутрішніх ресурсів.

Багатьом людям допомагає звернення до вірувань та моральних цінностей для подолання стресу і кризи. Тут йдеться не лише про релігійні вірування, а й політичні переконання, почуття надії та філософський «сенс», почуття місії і призначення, потребу знайти свою ідентичність і висловити власну приналежність до свого народу.

Інші дотримуються емоційної або афективної модальності — вони використовують вираження власних емоцій (плач, сміх, розповідь про пережите) або невербальні методи — малювання, читання, шиття, писання.

Дехто обирає соціальний ресурс, черпаючи підтримку у своїй приналежності до групи, організації чи професії, у виконанні соціальної ролі.

Інколи люди користуються своєю уявою, щоб замаскувати непривабливі події, намагаються відволіктися, віддаючись солодким мріям. Вони можуть використати свою креативність і вигадати нестандартний спосіб вирішення проблем.

Деякі люди застосовують когнітивно-поведінковий метод. Когнітивні стратегії включають дослідження фактів, збір додаткової інформації, всебічний аналіз проблем, реалістичне прогнозування, внутрішню мову підтримки, улюблені види діяльності.

Люди типу «Ph» реагують і борються за допомогою фізичного, тілесного руху. До їхніх методів належать релаксація, десенсибілізація, медитація, фізичні вправи.

Завданням спеціалістів будь-якого профілю є допомогти людині адаптуватися на новому місці та повернутися максимально швидко до звичного життя. Саме порушення усталеного порядку (робота (школа) — домашні справи — спілкування з друзями — сімейні події) призводить до поглиблення кризи і потребує більших затрат на подолання стресу. Важливо знайти та якомога швидше поновити зв’язки між минулим і теперішнім, відновити ту картину світу, яка була до травми.

 

 

Одночасно з наданням психосоціальної підтримки дітям-переселенцям та їхнім родинам у навчальному закладі необхідно впроваджувати програми розвитку життєвих навичок, до яких слід залучати всіх учнів. Під час впровадження таких програм діти та підлітки вдосконалюють свої навички вербальної та невербальної комунікації, вчаться слухати і чути, розуміти чужі почуття і говорити про свої, неагресивно обстоювати власну позицію, мирно розв’язувати конфлікти, аналізувати та вирішувати проблеми.

Уроки (заняття) з розвитку життєвих навичок проводять в інтерактивній формі. Це означає, що учні сидять не за партами, а колом. Це дає змогу бачити обличчя одне одного, враховувати невербальні моменти комунікації, швидко об’єднуватися в групи, вільно обмінюватися думками.

Під час інтерактивних занять включаються компенсаторні можливості групи, учасники більше дізнаються одне про одного, завдяки чому реформується усталена соціальна ієрархія, руйнуються мікрогрупи, які спричиняють емоційну напругу в класі, що запобігає проявам насилля.

Учителі, які здійснювали апробацію курсу з розвитку життєвих навичок, відзначають зміни, що відбуваються з учнями. Вони стають більш упевненими, відкритими, доброзичливими. В класі зменшується кількість конфліктів, покращується психологічний клімат, діти стають дружними, більше дбають одне про одного. Учні, у свою чергу, відзначають більш демократичну атмосферу під час уроків, покращення ставлення до них із боку вчителів. Усе це не лише полегшує адаптацію дітей-переселенців, а й сприяє консолідації шкільного колективу, що є передумовою майбутньої консолідації суспільства.

 

Список використаних джерел

1. Оцінка проекту «Вчимося жити разом» [Електронний ресурс]. — 2016. — Режим доступу: http://autta.org.ua/ua/materials/material/Ots-nka-proektu--Vchimosya-zhiti-razom-/.
2. Психосоціальна допомога внутрішньо переміщеним дітям, їхнім батькам та сім’ям з дітьми зі Сходу України : посіб. для практиків соціальної сфери / Мельник Л. А. та ін.; за ред. Волинець Л. С. — К.: ТОВ «Видавничий дім «Калита», 2015. — 72 с.
3. Соціально-педагогічна та психологічна допомога сім’ям з дітьми в період військового конфлікту : навчально-методичний посібник. — К.: Агентство «Україна», 2015. — 176 с.
4. Delors, Jacques et al. Learning: The Treasure Within. Paris: UNESCO, 1996.

2.4 Умови успішного впровадження освітніх програм розвитку життєвих навичок

Зміст

Особливості освітніх програм, що базуються на розвитку життєвих навичок

Критичні чинники впровадження ООЖН програм

Критерії відповідності умов навчання принципам ООЖН

Ключові знання і вміння педагога-тренера

Вимоги до навчально-методичних матеріалів

Умови ефективної організації навчально-виховного процесу

 

 

Успішні освітні програми на основі навчання життєвих навичок (ООЖН) реалізують компетентнісний підхід і передбачають:

1. Вплив на поведінку як одну з ключових цілей.
2. Баланс знань, психологічних установок (ставлень) та умінь (навичок).
3. Орієнтацію на інтерактивні методи навчання.
4. Врахування реальних потреб учнів.
5. Врахування гендерної чутливості в змісті та методах навчання.

 

Вплив на поведінку. Це вплив на самосвідомість учнів із метою формування у них знань, ставлень, психологічних установок, умінь і навичок, сприятливих для здоров’я, безпеки та розвитку. Педагогічні впливи мають бути спрямовані на всі рівні особистості: прагнення, життєві цілі; ідентичність; цінності, переконання; здібності; уміння і навички.

Орієнтація на інтерактивні методи означає: творчу співпрацю (партнерство) між учнями та вчителем; навчальні активності, що враховують індивідуальні стилі навчання і зачіпають усі рівні впливу на поведінку особистості; залучення кожного учня до участі; навчання на ситуаціях, наближених до реального життя.

Врахування реальних потреб учнів. Навчання, яке безпосередньо пов’язане: з реальним життям учнів; з послабленням чинників ризику основних сфер їхньої життєдіяльності; з актуальним рівнем розвитку (потреби, здатності, спроможності, інтереси, бажання, проблеми тощо); із завданнями розвитку особистості (так звана зона найближчого розвитку).

Врахування гендерної чутливості у змісті і методах навчання. Програма має передбачати: врахування біологічних і психологічних особливостей розвитку дівчаток і хлопчиків; подолання шкідливих рольових стереотипів.

 

 

Для успішного впровадження програм ООЖН критичними є такі чинники:

 

гідне місце програм ООЖН у шкільному розкладі як умова забезпечення універсального доступу до якісної превентивної освіти; підготовка педагогів за методикою ООЖН; якісні навчально-методичні матеріали; використання інтерактивних методів і наявність відповідного приміщення; залучення і розвиток партнерства педагогічного колективу, молоді, батьків; створення сприятливого шкільного середовища; системний моніторинг процесу впровадження та оцінки ефективності впливу; прихильність та адвокація ООЖН на всіх рівнях.

 

Досвід впровадження ООЖН у багатьох країнах світу підтвердив, що лише одночасне досягнення всіх зазначених вище цілей забезпечує належну дієвість превентивної освіти (масовість, ефективність, превентивність). І навпаки, ігнорування хоча б одного з цих чинників суттєво знижує ефективність профілактичної роботи.

 

 

Ефективність превентивної освіти залежить від багатьох чинників, але насамперед від компетентності вчителя, якості навчально-методичних матеріалів і способу організації навчально-виховного процесу. Моніторинг і оцінка процесу впровадження превентивних програм мають передбачати перевірку відповідності процесу навчання принципам ООЖН. Для цього використовують такі ознаки та критерії:

 

Ознака	Основний критерій	Додаткові критерії
1.Підготовлений учитель	Наявність у вчителя сертифіката про проходження навчання за методикою ООЖН	знання концепції здоров’я, безпеки та розвитку; ознайомлення з принципами навчання на основі життєвих навичок; володіння сучасними педагогічними методами, інтерактивними формами навчання; використання якісних навчально-методичних матеріалів, що відповідають вимогам ООЖН; відданість учням і здоровому способу життя; розуміння і визнання актуальних потреб, інтересів і вікових можливостей учнів; вміння забезпечити підтримку адміністрації, педагогічного колективу та батьків.
2.Спрямованість на набуття учнями базових життєвих навичок	Наявність у шкільному розкладі обов’язкового або факультативного курсу, що має на меті вплив на поведінку як одну з ключових цілей	відповідно до рекомендації ЮНІСЕФ та ЮНЕСКО обсяг предмета (факультативного курсу) з навчання життєвих навичок має бути не менше ніж 30 навчальних годин на рік для кожного класу; у результатах навчання має бути чітко визначено перелік життєвих (психосоціальних) навичок.
3.Інтерактивна форма навчання	Наявність приміщень для інтерактивних занять	приміщення має бути площею не менше ніж 40 м2; у приміщенні мають бути зони: роботи в колі, роботи в групах, демонстрації творчих робіт учнів тощо.
4.Відповідність навчально-методичного забезпечення вимогам ООЖН	Наявність грифа Міністерства освіти і науки	спрямованість на розвиток життєвих навичок і сприйняття загальнолюдських цінностей; тематика за віком; врахування потреб учнів; близькість змісту до життя; доступна мова; комплектність; практична апробованість.

 

 

Викладання предметів, курсів і програм превентивного спрямування що базуються на розвитку життєвих навичок, потребує теоретичних знань і практичних навичок, більшість з яких педагоги не отримували під час навчання у вищому навчальному закладі. Нижче представлено мінімальний набір вимог до педагога-тренера.

 

Педагог-тренер має знати: теоретичні основи превентивної освіти; зміст предмета (курсу), з якого проводяться заняття; особливості навчання дітей і дорослих; особливості застосування інтерактивних методів; методи оцінювання якості викладання; умови та критерії успішного впровадження превентивних програм у навчальних закладах. Тренеру корисно знати: як подолати страх і хвилювання; як підтримувати доброзичливу атмосферу на уроці (виховній годині, тренінгу); як реагувати на складних учасників. Тренер має вміти: чітко формулювати цілі заняття та його складових частин; враховувати потреби та очікування учасників; дотримуватися рекомендованого (або складеного заздалегідь) плану; забезпечувати демократичну дисципліну; робити презентації; організовувати активне обговорення; організовувати відпрацювання практичних умінь; організовувати зворотний зв’язок. Тренер має проявляти: повагу і позитивне ставлення до дітей і підлітків, бажання і прагнення працювати з ними; готовність зрозуміти потреби, цінності та можливості дітей і підлітків; готовність не нав’язувати свої погляди і цінності; бажання і готовність постійно підвищувати свій професійний рівень; готовність застосовувати інтерактивні методи навчання, які забезпечують: активну участь кожного учня; творчу співпрацю учнів між собою і з учителем; навчання на ситуаціях, наближених до реального життя; сприятливий емоційний клімат у класі; формування відчуття класу як єдиної команди.

 

 

Якісні навчальні матеріали для сучасних профілактичних програм мають:

 

бути спрямованими на розвиток сприятливих для здоров’я психосоціальних (життєвих) навичок; містити тематику, що відповідає віку; враховувати природні потреби учнів; бути наближеними до реального життя і написані мовою, зрозумілою для цільової аудиторії; бути комплектними (мати окремі видання для вчителя, учнів, батьків).

 

 

Викладання програм, спрямованих на розвиток життєвих навичок, висуває нові вимоги до організації навчально-виховного процесу.

 

Заняття проводить педагог, який пройшов навчання за програмами навчання життєвих навичок та використання інтерактивних методів. Виділяється приміщення, що дає змогу використовувати інтерактивні методи, проводити тренінги. Учнів забезпечують навчальними матеріалами (підручниками, робочими зошитами або роздатковими матеріалами). Для педагогічного колективу та членів родин учнів проводиться презентаційний тренінг із метою розбудови їхнього партнерства. У навчальному закладі приймаються та діють правила щодо заборони агресивної поведінки, куріння, вживання алкогольних напоїв, інших психоактивних речовин. Здійснюється підготовка волонтерів для проведення роботи серед однолітків методом «рівного навчання». У навчальному закладі проводяться акції, що підвищують прихильність учнів до здорового способу життя (дні здоров’я, акції, творчі конкурси, виступи агітбригад, проекти, дослідження).

 

Список використаних джерел

1. Evidence and rights based planning & support tool for SRHR/HIV prevention interventions for young people / J. Leerlooijer. — Utrecht: World Population Foundation, Stop AIDS Now. 2009. — 72 p. http://www.stopaidsnow.org/sites/stopaidsnow.org/files/PY_Planning-and-Support-tool-EN.pd
2. IM toolkit for planning sexuality education programs: using intervention mapping in planning school-based sexual and reproductive health and rights (SRHR) education programs / J. Leerlooijer, Jo Reinders, H. Schaalma. — Utrecht: World Population Foundation, Maastricht University. 2008. — 276 р. http://hivhealthclearinghouse.unesco.org/sites/default/files/resources/bie_wfptoolkit.pdf
3. Всемирная организация здравоохранения. Навыки, необходимые для здоровья

2.5 Приклади програм з доведеною ефективністю в Україні

Зміст

Предмет «Основи здоров’я»

Навчальний курс «Вчимося бути разом»

Навчальний курс «Захисти себе від ВІЛ»

 

 

ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ, ВООЗ та інші авторитеті міжнародні організації відзначають наявність обов’язкового предмета «Основи здоров’я» в національному курикулумі як визначне досягнення України. Коротку характеристику предмета наведено на слайдах.

За 16 років викладання навчального курсу «Основи здоров’я» було зафіксовано позитивні зрушення і на рівні поведінкових практик української учнівської молоді, і на рівні епідеміологічних показників.

 

Позитивні зрушення під впливом навчального курсу «Основи здоров’я» підтверджуються даними міжнародних опитувань учнівської молоді «Здоров’я та поведінкові орієнтації учнівської молоді» (HBSC) та «Європейського опитування учнівської молоді щодо вживання алкоголю та наркотичних речовин» (ESPAD).

Динаміка відповідей на запитання: «Як ти вважаєш, наскільки складно тобі буде дістати сигарети, якщо би ти захотів(ла)?» (сума відповідей «дуже легко» і «скоріше легко»), за статтю, %. Джерело: ESPAD: The European School Survey Project on Alcohol and Other Drugs

Частка молодих людей, які курили хоча б раз у житті (за статтю, у динаміці, %). Джерело: ESPAD: The European School Survey Project on Alcohol and Other Drugs

Частка молодих людей, які вживали будь-які алкогольні напої хоча б раз у житті (за статтю, у динаміці, %).  Джерело: ESPAD: The European School Survey Project on Alcohol and Other Drugs

Динаміка вживання будь-яких алкогольних напоїв хоча б раз протягом останніх 12 місяців (за статтю, %). Джерело: ESPAD: The European School Survey Project on Alcohol and Other Drugs

Динаміка відповідей на запитання: «Як ти вважаєш, наскільки складно тобі буде дістати такі алкогольні напої, якщо би ти захотів(ла)?» (сума відповідей «дуже легко» і «скоріше легко»), серед усіх, %. Джерело: ESPAD: The European School Survey Project on Alcohol and Other Drugs

Динаміка вживання будь-яких наркотичних речовин протягом життя (за статтю, %). Джерело: ESPAD: The European School Survey Project on Alcohol and Other Drugs

Динаміка вживання марихуани або гашишу протягом життя (за статтю, %). Джерело: ESPAD: The European School Survey Project on Alcohol and Other Drugs

У рамках оновлених програм предмета «Основи здоров’я» рекомендується використовувати тренінгові курси «Вчимося жити разом» (розвиток соціальних навичок) і «Формування здорового способу життя та профілактики ВІЛ/СНІДу». Ці курси повною мірою реалізують компетентнісний підхід і мають статистично доведену ефективність впливу на знання, ставлення, уміння і поведінку дітей та підлітків. Обидва курси орієнтовані на використання інтерактивних методів навчання, що базуються на принципах партнерства, інклюзивності, активного навчання та врахування вікових потреб і рівня розвитку учнів. Усі необхідні ресурси за цими курсами доступні (безплатно) на Порталі превентивної освіти http://autta.org.ua/ua/resources/.

 

 

Структура і тематика курсу визначається чинними навчальними програмами для 1–9 класів, отже, не потребує додаткових годин на його вивчення.

Головне завдання курсу полягає в тому, щоб досягти позитивних змін у знаннях, ставленнях, намірах, уміннях і навичках, сприятливих для запобігання конфліктам і розбудови миру.

Курс сприяє формуванню позитивного ставлення до себе, свого життя та своїх життєвих перспектив, прийняття інших поглядів, поваги до культурних відмінностей, емпатії, солідарності, соціальної відповідальності, почуття справедливості та рівності. Цей курс забезпечує опрацювання таких психосоціальних компетентностей: самоусвідомлення і самооцінка, ефективна комунікація, самоконтроль, емпатія, здатність до кооперації, аналіз проблем і прийняття рішень, запобігання і конструктивне розв’язання конфліктів.

Під час пілотного впровадження курсу «Вчимося жити разом» у Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Луганській і Харківської областях здійснювалось дослідження його ефективності. Зокрема, для оцінки ефективності було використано технологію онлайн-опитування вчителів (1–11-й класи) та учнів (4–11-й класи) за процедурою «до» і «після». В опитуванні взяли участь понад 63 тисячі осіб, що дало змогу отримати статистично достовірні результати.

У дослідженні оцінювався вплив проекту на знання, ставлення, уміння та поведінку учнів, а також на емоційну атмосферу в школі, відносини у класі, методи викладання, відчуття психологічного благополуччя тощо (загалом за 42 індикаторами).

Головний результат дослідження: за всіма індикаторами отримано статистично достовірні позитивні зміни. Зокрема, прогрес у рівні сформованості життєвих навичок учнів (комунікації, самоконтролю, емпатії, кооперації, аналізу та розв’язання проблем, попередження та розв’язання конфліктів, асертивності, самоусвідомлення та самооцінки), за оцінками вчителів, становить від 2,4 до 20,6 %.

Найбільший прогрес продемонстрували учні початкової школи, найменший — старшої (див. номограми). Однак старшокласники мали найбільший початковий рівень сформованості життєвих навичок, а за час проекту показали найбільший прогрес у розвитку навичок самоконтролю та емпатії (більш як 8 %).

Згідно з опитуванням, частка учнів, які визначили предмет «Основи здоров’я» щонайменше корисним, варіюється від 94 % (11-й клас) до 99 % (4-й клас). Понад 94 % вчителів вважають «Основи здоров’я» життєво важливим предметом для дітей та молоді.

Повний звіт про результати проекту і дослідження його ефективності можна завантажити за посиланням http://autta.org.ua/ua/Advocacy/. На Порталі превентивної освіти також доступні електронні ресурси, розробки уроків, тренінгів, відеоматеріали та мультимедійні презентації з тематики проекту.

У 2017–2018 навчальному році курс «Вчимося жити разом» впроваджується через предмет «Основи здоров’я» та виховні години в усіх областях України.

 

 

Цей навчальний курс розрахований на учнівську молодь віком 15–18 років. Він реалізує відому формулу індивідуального захисту від ВІЛ: утримання, вірність, захист, стерильність.

Метою курсу є підвищення рівня індивідуальної захищеності молоді від ВІЛ-інфікування, а також формування толерантного ставлення до людей, які живуть із ВІЛ.

Головне завдання курсу полягає в тому, щоб досягти позитивних змін у знаннях, ставленнях, намірах, уміннях і навичках, які зменшують уразливість молоді в умовах епідемії ВІЛ/СНІДу (див. таблицю).

Ефективність курсу «Вчимося жити разом» оцінювалася на рівні детермінант поведінки за процедурою «до» і «після». Це означає, що анонімне опитування здійснюється за спеціально розробленими психологічними тестами двічі: до і після навчання.

Результати опитування оброблялись в узагальненому вигляді (в середньому для групи, класу). Що більшою є позитивна різниця між результатами «до» і «після», то більшою є ефективність програми на рівні детермінант поведінки і тим імовірніше, що учні змінять свою поведінку на більш відповідальну та безпечну (поведінковий рівень), а це за якийсь час позначиться на показниках захворюваності (епідеміологічний рівень).

Детермінанти поведінки для оцінювання курсу «Захисти себе від ВІЛ»

Знання	Ставлення	Наміри	Уміння
Шляхи передавання і методи захисту. Як зменшити ризик інфікування. Як будувати рівноправні стосунки. Як протидіяти дискримінації.	Серйозне ставлення до проблеми ВІЛ/СНІДу. Позитивне ставлення до відстрочення початку статевого життя. Негативне ставлення до вживання наркотичних речовин. Позитивне ставлення до використання презервативів. Толерантне ставлення до людей із ВІЛ.	Намір протидіяти негативному соціальному тиску. Намір не вживати наркотиків. Намір утримуватися від статевих стосунків. Намір використовувати презервативи у разі сексуальної активності.	Уміння сказати «ні» на пропозицію про сексуальну близькість. Уміння сказати «ні» на пропозицію вжити алкоголь. Уміння гідно сказати «ні» на інші небажані пропозиції. Уміння адекватно поводитись у разі загрози сексуального насилля. Уміння прийняти відповідальне рішення щодо використання презервативів.

 

У результаті спеціального моніторингового дослідження, проведеного для курсу «Вчимося жити разом» (стара назва «Школа проти СНІДу») у 2006–2007 роках, отримано статистично достовірні дані щодо позитивних змін за всіма показниками.

Кількість учнів, які правильно відповіли на всі запитання тесту «Знання», зросла у 24 рази. Якщо до проходження курсу на всі запитання тесту «Знання» правильно відповів лише кожен 70-й учень (1,4 %), то після навчання правильні відповіді на всі запитання дав кожен третій учень (34 %).

Кількість учнів, які демонструють максимально толерантне ставлення до ЛЖВ, зросла утричі — з 16 % у тестах «до» (кожен шостий учень виявив максимальний рівень толерантності до ЛЖВ) до 52 % у тестах «після» (кожен другий).

Кількість учнів, які мають твердий намір відкласти початок статевого життя до старшого віку, зросла на 13 %. За результатами тесту «до» — 71 % дев’ятикласників, «після» — 84 %.

Кількість старшокласників, які мають намір використовувати презервативи під час статевих контактів, збільшилася на 26 %.

Це доводить, що високоякісні профілактичні програми сприяють більш відповідальній поведінці та відстроченню початку статевого життя.

 

Список використаних джерел

1. Щодо актуальності питання збереження курсу «Основи здоров’я» в навчальних програмах 1–9 класів ЗОНЗ України [Електронний ресурс] : звернення Українського інституту соціальних досліджень ім. О. Яременка. — К., 2017. — 12 с. — Режим доступу: http://autta.org.ua/files/files/3_Rekomendatsii%20Instytutu%20Yaremenko%20shchodo%20predmetu%20OZ.pdf.
2. Звіт про результати дослідження ефективності проекту «Вчимося жити разом» [Електронний ресурс] : звіт. — К., 2016. — 70 с. — Режим доступу: https://drive.google.com/drive/folders/0Bzt9FAqrO9WcazN4Nkl3YndhcEU.
3. Міжнародний технічний посібник щодо статевої освіти. — ЮНЕСКО, 2010.
4. Міжнародні стандарти з профілактики вживання наркотиків. — УНЗ ООН, 2012. http://www.ummcda.org.ua/attachments/article/88/049346248.pdf