Мультимедійний навчальний курсі

Розділ 1. Нова парадигма освіти у глобальному світі

1.1 Глобальні виклики і пріоритети освіти ХХІ століття

Зміст

Виклики сучасного світу потребують нової освітньої парадигми, орієнтованої на майбутнє

 

Гордон Драйден, Джаннетт Вос

Виклики сучасності

Три глобальні цілі для освіти

Чотиривимірна модель освіти

Ключові психосоціальні навички для освіти XXI століття

 

 

Ми живемо в часи глобальної революції, яка змінює наш спосіб життя, спілкування, мислення, бачення майбутнього і розуміння добробуту. 

Напрями, що формують майбутнє (1):

Епоха швидкісної комунікації, об’єднання світової економіки, посилення конкуренції. Старіння людства, зростання чисельності низькокваліфікованого прошарку. Зміна форм праці, поєднання великого і малого, спільне підприємництво. Відкриття дивовижного потенціалу мозку. Зростання сфери послуг, особливо освітніх. Новий бум самоосвіти, тріумф особистості.

 

Для того щоб адаптуватися і бути успішним, нам конче необхідна революція в навчанні, яка поєднувала б чудові результати дослідження мозку з можливостями негайного доступу до глобальної мережі інформації та знань. Традиційні методи навчання і застаріла модель школи вже не відповідають вимогам сучасності.

 

 

Організація Об’єднаних Націй визначила три глобальні цілі, в досягнення яких освіта має зробити вагомий внесок.

Доступ кожної людини до освіти протягом усього життя для безперервного навчання компетентностей, що відповідність вимогам глобалізованого суспільства знань. Забезпечення сталого економічного розвитку через покращення зайнятості та підприємництва. Посилення соціальної інтеграції та згуртованості через активне залучення до громадської діяльності.

 

Зазначені глобальні цілі визначають ключові напрями навчання і компетентності, на яких необхідно зосередити зусилля, щоб відповідати вимогам мінливого світу.

 

 

Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) спільно з Дитячим фондом Організації Об’єднаних Націй (ЮНІСЕФ) та у співпраці з багатьма іншими міжнародними і національними організаціями запропонували концептуальну модель для розробки освітніх програм. Модель має чотири виміри навчання:

• учитися знати (пізнавати, вчитися);
• учитися застосовувати знання (діяти);
• учитися бути (жити у злагоді з собою);
• учитися жити разом (жити у мирі та злагоді з іншими).

 

«Учитися знати», або когнітивний вимір. Передбачає розвиток таких здібностей, як концентрація, вирішення проблем, критичне мислення, цікавість, творчість для того, щоб краще зрозуміти світ та інших людей.

Когнітивний вимір навчання також сприяє набуттю базових навичок: вмінню читати, писати, рахувати, цифровій грамотності (знання інформаційно-комунікаційних ідей і технологій). Отже, пізнавальний вимір навчання потрібен для того, щоб розвивати нові навички та набувати нових знань, зокрема уміння вчитися протягом життя.

 

«Учитися діяти», або інструментальний вимір. Передбачає необхідність підтримання дітей і молоді у застосуванні на практиці того, чого навчилися, а також у пристосуванні до ринку праці.

Інструментальний вимір забезпечує навчання того, як застосовувати набуті теоретичні знання на практиці в повсякденних контекстах. Навчання має відповідати щораз вищим вимогам ринку праці, новим технологіям та потребам молоді у час, коли вона здійснює перехід від освіти до роботи.

 

«Учитися бути», або індивідуальний вимір. Розглядає навчання як самореалізацію, підвищення особистісного потенціалу, самоповаги та ефективності. Включає когнітивні, внутрішньоособистісні і міжособистісні психосоціальні навички.

Особисте зростання стосується як індивідуальних, так і соціальних чинників. Навички, набуті в рамках цього виміру, також важливі для життєвої стійкості, самозахисту та запобігання насильству.

 

«Учитися жити разом», або соціальний вимір. Це етичний вимір, який є підґрунтям для громадянської освіти, заснованої на цінностях демократії, справедливості, повазі до відмінностей, прав людини і соціальних норм.

Соціальний вимір передбачає формування у дітей та молоді бажання і вміння жити у мирі та злагоді. Він є етичною основою трьох інших вимірів (когнітивного, інструментального та індивідуального).

Зазначені чотири виміри навчання не треба розглядати як окремі та взаємовиключні. Вони взаємопов’язані, зміцнюють один одного, поєднуючись у цілісній особистості учня/учениці. Таким чином, чотиривимірна модель пропонує рамки для визначення ключових психосоціальних компетентностей (життєвих навичок для освіти XXI століття).

 

 

ЮНІСЕФ визначає життєві навички як психосоціальні компетентності: когнітивні, емоційні та соціальні для навчання, працевлаштування, підвищення особистого потенціалу й активного громадянства. Ці навички є універсальними здатностями особи, тобто «метанавичками», які необхідні кожній людині для застосування в усіх сферах її життя, незалежно від професійної спеціалізації.

За допомогою чотиривимірної моделі ЮНІСЕФ визначено 12 основних життєвих навичок (2). Це творчість, критичне мислення, вирішення проблем, співпраця, переговори, прийняття рішень, саморегуляція, стійкість, комунікація, повага до різноманітності, співпереживання, участь (табл. 1).

Таблиця 1

Виміри навчання	Домінантні життєві навички
Когнітивний вимір («Учитися знати»)	Навички для навчання: творчість критичне мислення вирішення проблем
Інструментальний вимір («Учитися діяти»)	Навички для працевлаштування: співпраця переговори прийняття рішень
Індивідуальний вимір («Учитися бути»)	Навички для підвищення особистого потенціалу: саморегуляція стійкість комунікація
Соціальний вимір («Учитися жити разом»)	Навички для активного громадянства: повага до різноманітності емпатія участь

 

Короткий опис кожної із 12 навичок наведено у табл. 2.

Таблиця 2

Психосоціальна компетентність	Визначення і роль
Когнітивний вимір Творчість	Творчість (креативність) — це здатність створювати, висловлювати чи застосовувати винахідливі ідеї, методи і технології, часто в умовах співпраці з іншими. У поєднанні з навичками критичного мислення та вирішення проблем креативність є основним компонентом цілеспрямованого мислення, тобто нехаотичного, упорядкованого та організованого. Творчість — це також засіб створення знань, що може підтримувати та посилювати самонавчання і навчання протягом усього життя. Творчості можна навчити так само, як і вмінню читати, писати, рахувати. Стимулювання творчості шляхом застосування нових методів навчання та створення безпечного і підтримувального навчального середовища сприяє загальному поліпшенню результатів роботи шкіл і підготовці учнів до інноваційності в житті та на ринку праці. Пов’язані здатності: інноваційне мислення, нестандартне мислення, формулювання ідей, аналіз та синтез, співпраця та командна робота, сприйняття ризику, наполегливість.
Когнітивний вимір Критичне мислення	Критичне мислення — це здатність відрізняти достовірні факти від недостовірних та оцінювати доцільність тих чи тих варіантів дій. Критично мислячі люди оцінюють ситуації та припущення, ставлять запитання і розвивають різні способи мислення. Це допомагає їм, перш ніж робити висновки, збирати, аналізувати, синтезувати, представляти факти, а також оцінювати можливі наслідки дій. Критичне мислення передбачає вміння розпізнавати припущення, відокремлювати факти від думок, бути допитливим щодо істинності доказів, ставити запитання, шукати джерела для перевірки достовірності інформації, уміти слухати і спостерігати, уявляти і розуміти кілька можливих варіантів розвитку подій тощо. Навички критичного мислення надзвичайно важливі для благополуччя кожної людини, оскільки допомагають визначати та оцінювати чинники, що впливають на настрій і поведінку (як-от цінності, соціальні норми, тиск однолітків, реклама і повідомлення засобів масової інформації тощо). Це допомагає захищати себе від насильства, негативних впливів та радикалізації. Критичне мислення потрібне людині протягом усього життя. За бажання цього можна навчитися у будь якому віці. Пов’язані здатності: думати про те, як думаєш, ставити запитання, інтерпретувати і синтезувати інформацію.
Когнітивний вимір Вирішення проблем	Вирішення проблем — це здатність продумати кроки, які ведуть до бажаної мети, виявляючи та розуміючи проблему та розробляючи варіанти її вирішення. Всесвітнє опитування школярів PISA визначила та об’єднала когнітивні процеси вирішення проблем у чотири сфери. Вивчення та розуміння: вивчення проблемної ситуації шляхом її спостереження, взаємодії з нею, пошуку інформації та аналізу обмежень або перешкод, а також демонстрація розуміння наданої та виявленої інформації під час взаємодії з проблемною ситуацією. Представлення та формулювання: використання таблиць, графіків, символів або слів для представлення аспектів проблемної ситуації, а також формулювання гіпотез про відповідні чинники проблеми для побудови узгодженого представлення проблемної ситуації. Планування та виконання: розроблення плану чи стратегії для вирішення проблеми та її виконання. Це може привести до уточнення загальної мети, встановлення підцілей тощо. Моніторинг та відображення: моніторинг прогресу, реагування на зворотній зв’язок та відображення рішення, наданої інформації щодо проблеми чи прийнятої стратегії. Пов’язані здатності: критичне мислення, прийняття рішень, творчість, цікавість, уважність, аналітичне мислення.
Інструментальний вимір Співпраця	Співпраця — дія або процес спільної роботи, спрямований на досягнення спільної мети або взаємної вигоди для всіх учасників співпраці. Співпраця включає навички командної роботи, повагу до думок і внесків інших людей, сприйняття зауважень і пропозицій, конструктивне вирішення конфліктів, ефективне лідерство, прагнення досягати консенсусу в процесі прийняття рішень, а також вміння підтримувати та координувати партнерські відносини. Учні, які навчаються працювати спільно, отримують більше задоволення від навчання і мають кращі результати. Вони також демонструють соціально бажані форми поведінки, а їхня самооцінка і почуття впевненості зростають. Пов’язані навички: самоконтроль, кооперативне навчання, активне слухання.
Інструментальний вимір Переговори	Переговори — це процес спілкування між щонайменше двома сторонами, спрямований на досягнення домовленостей, що базуються на сприйнятті відмінних інтересів сторін. Люди вчаться навичок ведення переговорів з раннього дитинства. Переговори становлять значну частину дитячої гри і мають чітке призначення: узгодити, як можна бути разом у грі, та узгодити зміст самої гри. Для того щоб процес переговорів був успішним, необхідно домовитись про прийнятний варіант для всіх залучених сторін. Іншими словами, продуктивний процес переговорів зосереджується на розробленні взаємовигідних угод, заснованих на врахуванні інтересів, потреб, бажань, побоювань та страхів усіх залучених сторін. Пов’язані здатності: активне слухання, асертивність, уміння ставити запитання для з’ясування точок зору, рефлексія.
Інструментальний вимір Прийняття рішень	Прийняття рішень — це здатність обрати одне рішення принаймні із двох варіантів, враховуючи сукупність чинників впливу та обмежень. Кілька чинників впливають на прийняття рішень: інформація, часові обмеження, чіткість цілей, попередній досвід, упередження, вік, особиста значущість тощо. Процес прийняття рішень часто розглядається як поетапний процес. Наприклад, одна із відомих моделей прийняття рішень складається з п’яти етапів: визначення цілей; збір інформації для обґрунтованого прийняття рішень; розробка варіантів рішень; оцінка і прийняття рішень; впровадження. Пов’язані здатності: планування дій, постановка цілей, навички лідерства, оцінка ризиків і небезпеки.
Індивідуальний вимір Саморегуляція	Саморегуляція — це здатність регулювати та контролювати свою поведінку, емоції, почуття та імпульси. Передбачає самоконтроль, самоефективність, самосвідомість, а також позитивне ставлення до себе, надійність та самопрезентацію. Самоконтроль стосується шести взаємопов’язаних елементів, які можуть спричинити негативну поведінку: імпульсивність; відсутність наполегливості; невиправданий ризик; недооцінювання інтелектуальних можливостей; самоцентричність, нестійкість характеру. Саморегуляція передбачає віру у свої можливості та здатність до навчання, досягнення цілей та успіху. Люди із сильним відчуттям самоефективності сприймають важкі завдання як виклики для самовдосконалення, а не як загрози, яких слід уникати. Такі люди ставлять перед собою високі цілі та рішуче налаштовані їх досягти. Пов’язані здатності: самоконтроль, самостійність, наполегливість, сміливість, стійкість, управління часом, організаційні здібності, надійність, постановка цілей, планування життя, автономія, самодопомога, саморефлексія, самооцінка.
Індивідуальний вимір Стійкість	Стійкість (еластичність, пружність) — це адаптивна здатність людини успішно долати несприятливі життєві обставини. Формуванню стійкості сприяють хороші когнітивні уміння, навички вирішення проблем, здатність підтримувати позитивні стосунки з однолітками, ефективні стратегії управління емоціями і поведінкою, позитивне ставлення до себе (впевненість у собі, самооцінка та саморегуляція), почуття гумору тощо. Навчання у безпечних шкільних умовах дітей і молоді стратегій адаптації допомагає їм долати стреси щоденного життя і розвинути життєву стійкість, украй необхідну в умовах криз і соціальних конфліктів. Пов’язані здатності: подолання стресів, аналітичне та творче мислення, позитивне ставлення до себе і стосунки з іншими, адаптивність, саморегуляція, саморозвиток, управління емоціями та поведінкою.
Індивідуальний вимір Комунікація	Комунікація — це двосторонній обмін інформацією з метою розуміння, включно з вербальним, невербальним та письмовим спілкуванням. Комунікативні навички передбачають уміння говорити, активно слухати і ставити запитання. Пов’язані здатності: чітка презентація і пояснення ідей, понять і концепцій; усвідомлення мети спілкування; врахування особливостей аудиторії або співрозмовників; навички переконання; навички формальної усної презентації та письмового спілкування; уміння вести діалог; уникання дискримінаційної мови, впевненість.
Соціальний вимір Повага до різноманітності	Повага до різноманітності — це визнання й активне прийняття того, що люди є рівними з огляду на свій людський статус. Кожна людина є унікальною і має індивідуальні особливості, що визначені расою, етносом, статтю, сексуальною орієнтацією, соціально-економічним статусом, віком, фізичними здібностями, релігійними віруваннями, політичними переконаннями тощо. Повага до різноманітності — це більше, ніж толерантність, тобто пасивне прийняття відмінностей. Вона означає визнання та активне просування безумовної рівноцінності людей і народів. Пов’язані здатності: активна толерантність, соціальна взаємодія, самооцінка, саморегуляція.
Соціальний вимір Емпатія	Емпатія — це здатність зрозуміти чужі почуття і співпереживати без оціночних суджень. Емпатія сприяє соціальній взаємодії, позитивним взаєминам і просоціальній поведінці. Уміння співпереживати стражданням інших людей важливе для розрізняння правильного від неправильного. Емпатія є важливим попередником і мотиватором для просоціальної поведінки. Діти з високим рівнем емпатії більш соціально компетентні і схильні до співпраці. Здатність співпереживати також важлива для якості відносин. Пов’язані здатності: розуміння інших, турбота про інших, виявлення зловживань та неприпустимих форм поведінки, альтруїстична поведінка, вирішення конфліктів, розуміння та управління емоціями, активне слухання, повага до інших.
Соціальний вимір Участь	Участь — це активність у діях і вплив на процеси, рішення та діяльність. Участь — це дія, спрямована на посилення і власного потенціалу, і потенціалу спільноти. Наприклад, участь у діяльності класу — це більше, ніж піднімати руку. Це співпраця, обмін думками, спілкування, взаємна підтримка і взаємодопомога, словесне заохочення, співпереживання, загальна доброзичливість. Пов’язані здатності: активне слухання, планування та організація взаємодії, презентації, концентрація, аналітичне мислення, творчість, упевненість.

 

Список використаних джерел

1. Гордон Драйден, Джаннетт Вос. Революція в навчанні / Пер. з англ. М. Олійник. — Львів: Літопис, 2005. — 542 с
2. Reimagining Life Skills and Citizenship Education in the Middle East and North Africa. A Four-Dimensional and Systems Approach to 21st Century Skills. Conceptual and Programmatic Framework. Executive summary. United Nations Children’s Fund. www.lsce-mena.org

1.2 Ключові компетентності для навчання протягом життя

Зміст

Кожен має право на якісну та інклюзивну освіту, базове навчання та навчання протягом усього життя, щоб набувати і підтримувати навички, які дають змогу брати повноцінну участь у житті суспільства та успішно адаптуватися до змін на ринку праці.

Кожна людина має право на своєчасну та індивідуальну допомогу для підвищення рівня зайнятості та перспективи самозайнятості. Це передбачає право на отримання підтримки з пошуку роботи, навчання та перекваліфікації.

Принципи Європейського Союзу «Основи соціальних прав»

 

Рамкова програма ЄС щодо оновлених ключових компетентностей

Поняття і роль ключових компетентностей у житті людини

Порівняльний перелік ключових компетентностей ЄС

Опис оновлених ключових компетентностей

 

 

Європейський парламент і Рада Європейського Союзу 17 січня 2018 року схвалили Рамкову програму оновлених ключових компетентностей для навчання протягом життя (1).

У мінливому і тісно взаємопов’язаному світі кожна людина потребує широкого спектра навичок і компетенцій, які вона має постійно розвивати протягом усього життя. Основні компетенції, визначені в Рамковій програмі, спрямовані на створення засад для досягнення більш рівноправних і більш демократичних суспільств. Вони відповідають необхідності забезпечення всебічного та сталого розвитку, соціальної єдності та подальшого розвитку демократичної культури.

Основними цілями Рамкової програми Європейського Союзу є:

1. Визначити ключові компетенції, необхідні для працевлаштування, посилення особистого потенціалу, активного громадянства та соціальної інтеграції.
2. Створити довідник для розробників освітніх політик, надавачів освітніх і тренінгових послуг, керівних кадрів закладів освіти, роботодавців, а також безпосередньо тих, хто навчається.
3. Підтримувати зусилля на європейському, національному, регіональному та місцевому рівнях задля сприяння розвитку компетенцій для навчання протягом усього життя.

 

 

Компетентності визначаються як комбінація знань, навичок та ставлень, де:

 

знання складається з фактів і цифр, концепцій, ідей та теорій, які вже встановлені та підтримують розуміння певної сфери або предмета; навички визначаються як здатність та спроможність виконувати процеси та використовувати наявні знання для досягнення результатів; ставлення описують диспозиції сприйняття і налаштованості щодо ідей, людини або ситуації й спонукають до відповідних реакцій або дій.

 

Ключовими компетентностями є ті, які необхідні всім людям для підвищення особистого потенціалу і розвитку, розширення можливостей працевлаштування, соціальної інтеграції та активного громадянства. Такі компетентності розвиваються в процесі навчання протягом усього життя, починаючи з раннього дитинства шляхом формального, неформального та інформального навчання.

Усі ключові компетентності вважаються однаково важливими: кожна з них сприяє успішному життю в суспільстві. Компетенції можуть застосовуватися у багатьох контекстах і в різних комбінаціях. Вони переплітаються та поєднуються: розвиваючи компетентності, важливі для однієї життєвої сфери, ми одночасно розвиваємо й пріоритетні для іншої.

Такі навички, як критичне мислення, аналітичне мислення, вирішення проблем, творчість, робота в команді, вміння спілкування та проводити переговори, прийняття рішень, саморегуляція, стійкість, емпатія, участь, повага до різноманітності, враховуються у всіх ключових компетентностях.

 

 

Оновлено перелік і назви ключових компетентностей, визначених Європейським Союзом, порівняно з попередньою редакцією (dystosvita.blogspot.com/2018/01/2018.html?m=1).

Було (2006)

Стало (2018)

1. Спілкування рідною мовою  (Communication in the mother tongue) 2. Спілкування іноземними мовами (Communication in foreign languages) 3. Математична компетентність та основні компетентності у природничих і точних науках (Mathematical competence and basic competences in science and technology) 4. Цифрова компетентність (Digital competence) 5. Навчання вчитись (Learning to learn) 6. Соціальна і громадянська компетентність (Social and civic competences) 7. Почуття ініціативності та взаємодії (Sense of initiative and entrepreneurship) 8. Культурна впевненість і самовираження (Cultural awareness and expression)

1. Грамотність (Literacy competence) 2. Мовна компетентність (Languages competence) 3. Математична компетентність та компетентність у науках, технологіях та інженерії (Mathematical competence and competence in science, technology and engineering) 4. Цифрова компетентність (Digital competence) 5. Особиста, соціальна та навчальна компетентність (Personal, social and learning competence) 6. Громадянська компетентність (Civic competence) 7. Підприємницька компетентність (Entrepreneurship competence) 8. Компетентність культурної обізнаності та самовираження (Cultural awareness and expression competence)

 

Взаємопов’язані оновлені ключові компетентності

 

 

Ключова компетентність	Визначення і роль
Грамотність	Грамотність — це здатність розрізняти, розуміти, висловлювати, створювати та інтерпретувати поняття, почуття, факти та думки усно та письмово, за допомогою візуальних, звукових та цифрових матеріалів у різних дисциплінах та контекстах. Розвиток грамотності є фундаментом для подальшого навчання та лінгвістичної взаємодії. Залежно від контексту грамотність може формуватися рідною мовою, мовою навчання та/або офіційною мовою у країні або регіоні. Основні знання, вміння, навички та ставлення, пов’язані з грамотністю: Грамотність передбачає здатність ефективно спілкуватися та налагоджувати стосунки з іншими людьми належним і творчим способом. Вона також включає знання у сфері читання та письма і правильне розуміння письмової інформації. Грамотність передбачає певний словниковий запас у людини, знання граматики та функцій мови. Вона включає усвідомлення основних видів словесної взаємодії, літературних і не літературних текстів, а також основних рис різних стилів та регістрів мови. Люди мають володіти навичками усного та письмового спілкування в різних ситуаціях, а також адаптувати своє спілкування до вимог ситуації. Ця компетентність також передбачає здатність шукати і використовувати різні типи джерел інформації, формулювати та висловлювати свої усні та письмові аргументи переконливо, відповідно до контексту. Позитивне ставлення до грамотності означає цінування естетичних якостей мови та інтерес до взаємодії з іншими, розуміння та використання мови у позитивний та соціально відповідальний спосіб.
Мовна	Компетентність у мовах — це здатність ефективно використовувати різні мови для спілкування. Базується на здатності розуміти, висловлювати та інтерпретувати поняття, факти, думки, почуття як усно, так і письмово. Включає уміння слухати, говорити, читати та писати у відповідних соціальних та культурних контекстах. Основні знання, вміння, навички та ставлення, пов’язані з мовною компетентністю: Використання словникового запасу, знання функціональної граматики різних мов та усвідомлення основних видів словесної взаємодії та регістрів мов. Знання суспільних звичаїв, культурних аспектів та діалектів мов. Вміння розуміти розмовні повідомлення, ініціювати, підтримувати та завершувати бесіди, читати, розуміти та складати тексти з різним рівнем володіння різними мовами відповідно до особистих потреб. Важливими є уміння вивчати мови у системі формальної, неформальної та інформальної освіти протягом усього життя. Позитивне ставлення до мовної компетентності — це цінування культурної різноманітності, інтерес до різних мов і міжкультурного спілкування. Передбачає повагу до індивідуальних мовних особливостей кожної людини, зокрема до рідної мови осіб, які належать до меншин та/або є мігрантами.
Математика, науки, технології, інженерія (STEM)	А. Математична компетентність — це здатність застосовувати логіко-математичне мислення для вирішення проблем у повсякденному житті. Математична компетентність передбачає здатність і бажання застосовувати логічне та просторове мислення, а також презентації (формули, моделі, конструкції, графіки, діаграми). Б. Компетенція в науці — це здатність і бажання використовувати знання та методологію для пояснення природного світу. Компетенції в технології та інженерії — це здатність застосовувати знання та методології з метою задовольнити людські потреби. Компетентність у науках, технологіях та інженерії передбачає розуміння змін, спричинених діяльністю людини, та її особисту відповідальність за наслідки таких змін. Основні знання, вміння, навички та ставлення, пов’язані з цією компетентністю: A. Необхідні знання в математиці включають знання чисел, мір та структур, основних операцій та базових математичних презентацій, розуміння математичних термінів і понять та усвідомлення питань, на які математика може запропонувати відповіді. Люди мають володіти навичками застосування базових математичних принципів і процесів у контексті повсякденного життя вдома та на роботі (наприклад, фінансові навички), а також застосовувати й оцінювати логічні ланцюжки аргументів. Математична компетентність передбачає вміння математично обґрунтовувати, розуміти математичні докази і спілкуватися математичною мовою та використовувати відповідні засоби, зокрема статистичні дані та графіки. Позитивне ставлення до математики ґрунтується на повазі до істини і готовності шукати причини та оцінювати їхню дійсність. Б. Для науки, технологій та інженерії основні знання включають основні принципи природного світу, фундаментальні наукові концепції, теорії, принципи та методи, технології і технологічні продукти та процеси, а також розуміння впливу науки, техніки, інженерії та діяльності людини загалом на природу. Це дає можливість людям краще зрозуміти досягнення, обмеження та ризики наукових теорій та застосування технологій у суспільствах (у контексті цінностей, моральних питань, культури, прийняття рішень тощо). Вміння у цій сфері включають організацію процесу вивчення природи через контрольовані експерименти, застосування принципів наукового дослідження, здатність використовувати технологічні інструменти і машини, а також наукові дані для досягнення мети або отримання доказового рішення. Ця компетентність включає такі ставлення: цікавість, турбота про етичні проблеми, підтримка безпеки та екологічної стійкості, зокрема критичне оцінювання впливу технологічного прогресу на особистість, сім’ю, спільноту та світ загалом. Ставлення включають також готовність відкинути власні переконання, коли вони суперечать новим експериментальним висновкам.
Цифрова	Цифрова компетентність — це впевнене, критичне і відповідальне використання та взаємодія з цифровими технологіями для навчання, професійної діяльності (роботи) та участі у житті суспільства. Включає цифрову та інформаційну грамотність, комунікацію та співпрацю, створення цифрового контенту (зокрема програмування), кібербезпеку та вирішення проблем. Основні знання, вміння, навички та ставлення, пов’язані з цифровою компетентністю: Знання того, як цифрові технології можуть підтримувати спілкування, творчість та інновації. Обізнаність щодо їхні можливостей, обмежень, впливів та ризиків. Розуміння загальних принципів, механізмів та логіки цифрових технологій. Знання базових функцій та використання різних пристроїв, програмного забезпечення та цифрових мереж. Знання правових та етичних принципів, пов’язаних із використанням цифрових технологій. Цифрова компетентність передбачає вміння використовувати цифрові технології для підтримки творчості, активного громадянства та соціальної інтеграції, співпраці з іншими людьми для досягнення особистих, соціальних або комерційних цілей. Навички включають можливість використання, доступу, фільтрування, оцінки, створення, програмування та обміну цифровим змістом. Важливими є вміння захищати інформацію, зміст, особисті дані, а також ефективно взаємодіяти з програмним забезпеченням, пристроями, штучним інтелектом або роботами. Взаємодія з цифровими технологіями та змістом передбачає відкрите та перспективне ставлення до їхньої еволюції. Водночас це потребує критичного аналізу обґрунтованості, надійності та впливу інформації і даних, які доступні через цифрові засоби, а також етичного, безпечного та відповідального підходу до використання цих інструментів.
Особиста, соціальна, навчальна	Особиста, соціальна та навчальна компетентність — це здатність усвідомлювати внутрішні стани, ефективно управляти часом та інформацією, конструктивно працювати з іншими людьми, залишатися стійкими і керувати власним навчанням та кар’єрою. Включає здатність справлятися з невизначеністю та складністю, учитися вчитися, підтримувати фізичне та емоційне благополуччя, співпереживати і конструктивно вирішувати конфлікти. Основні знання, вміння, навички та ставлення, пов’язані з цією компетенцією: Особиста, соціальна та навчальна компетенція передбачає знання компонентів здоров’я розуму, тіла і способу життя. Особиста компетентність передбачає уміння бути стійкими і здатними впоратися з невизначеністю та стресом. Особистісні навички включають здатність виявляти свої можливості, концентруватися, справлятися зі складністю, критично аналізувати ситуації та приймати рішення. Для успішних міжособистісних відносин та соціальної участі важливо розуміти кодекси поведінки та правила комунікації, прийнятні в різних суспільствах та середовищах. Соціально важливим є вміння конструктивно спілкуватися в різних середовищах, співпрацювати в командах та вести переговори. Воно передбачає толерантність, висловлення своєї та розуміння точок зору інших людей, а також здатність формувати і підтримувати упевненість і співчуття. Навчальна компетентність включає знання стилів сприйняття і стратегій навчання, своїх здатностей і потреб розвитку. Важливо знати різноманітні способи розвитку своїх здатностей через доступні засоби освіти, які підтримують базове навчання, професійну підготовку та можливості кар’єрного зростання. Навчальна компетентність передбачає здатність навчатися та працювати і спільно, і автономно, організувати та наполегливо здійснювати навчання, оцінювати прогрес і результати навчання. Важливим є вміння шукати підтримки, коли це доречно, ефективно керувати кар’єрою та соціальними взаємодіями. Особиста, соціальна і навчальна компетентність базується на позитивному ставленні до особистого, соціального та фізичного благополуччя та навчання протягом усього життя. Вона включає позитивне ставлення до співпраці, повагу до інших, наполегливість та цілісність, готовність до подолання упереджень та пошуку компромісів. Важливими є вміння визначати і ставити цілі, мотивувати себе, розвивати стійкість та впевненість, продовжувати навчатися протягом усього життя, аналізувати і вирішувати проблеми. Це підтримує і процес навчання, і здатність індивідуума долати перешкоди.
Громадянська	Громадянська компетентність — це здатність діяти як відповідальні громадяни і повною мірою брати участь у соціальному житті. Основні знання, вміння, навички та ставлення, пов’язані з громадянською компетентністю: Громадянська компетентність базується на розумінні базових ідей, пов’язаних з індивідуумами, групами, організаціями, суспільством, економікою та культурою. Вона включає усвідомлення цілей, цінностей та політики соціальних і політичних рухів, а також сталого розвитку, зокрема кліматичних та демографічних змін на глобальному рівні та їхніх основних причин. Важливим є також усвідомлення різноманітності та культурної самобутності різних суспільств і народів. Критичною для цієї компетентності є здатність ефективно взаємодіяти з іншими людьми в суспільних інтересах, зокрема щодо сталого розвитку суспільства. Йдеться про навички критичного мислення і конструктивної участі у діяльності громади та у прийнятті рішень на всіх рівнях — від місцевого і національного до європейського та міжнародного. Основою відповідального та конструктивного ставлення до громадянської компетентності є повага до прав людини. Це передбачає також бажання брати участь у демократичному ухваленні рішень на всіх рівнях, підтримання соціальної та культурної різноманітності, гендерної рівності, соціальної згуртованості, готовності поважати приватність інших людей та брати на себе відповідальність за навколишнє середовище. Інтерес до політичних та соціально-економічних подій та міжкультурного спілкування має бути основою для подолання упереджень, пошуку компромісів та забезпечення соціальної справедливості і правосуддя.
Підприємницька	Підприємництво — це здатність реагувати на можливості та ідеї і перетворювати їх у цінності для інших. Підприємництво означає вміння планувати й управляти проектами, що мають культурну, соціальну або комерційну цінність. Ця компетентність базується на навичках творчості, критичного мислення, вирішенні проблем, ініціативності, наполегливості та вмінні співпрацювати. Основні знання, вміння, навички та ставлення, пов’язані з підприємницькою компетентністю: Знання того, що існують різні контексти і можливості для перетворення ідей в особисту, соціальну та професійну діяльність, а також розуміння підходів до планування та управління проектами. Підприємливість потребує розуміння економічних та соціальних можливостей і викликів, з якими стикається роботодавець, організація чи суспільство. Необхідно знати етичні принципи й усвідомлювати свої сильні та слабкі сторони. Підприємницькі навички засновані на креативності, що включає уяву, стратегічне мислення, вирішення проблем, а також критичний аналіз творчих процесів та інновацій. Важливою є здатність приймати фінансові рішення стосовно цінності та вартості, ефективно спілкуватися та вести переговори з іншими, справлятися з невизначеністю, неоднозначністю та ризиком як невід’ємними частинами прийняття обґрунтованих рішень. Ставленнями, що характеризують підприємливість, є: почуття ініціативи, активності, пошуку, сміливості та наполегливості у досягненні цілей. Це також бажання мотивувати інших і цінувати свої ідеї, співпереживати і піклуватися про людей та світ, а також приймати відповідальність за етичність дій протягом усього процесу.
Культурна обізнаність та самовираження	Культурна обізнаність та самовираження — це розуміння і повага до того, як ідеї і сенси у різних культурах творчо виражаються і передаються через різні галузі мистецтва і форми культури. Основні знання, вміння, навички та ставлення, пов’язані з цією компетентністю: Компетентність передбачає знання місцевих, національних, європейських та світових культур, зокрема мов, спадщини, традицій, культурних продуктів. Включає розуміння різних способів передачі ідей між творцем, учасником та аудиторією в письмових, друкованих та цифрових текстах, театральних виставах, фільмах, танцях, іграх, мистецтві, дизайні, музиці, ритуалах та архітектурі, а також у гібридних формах. Навички передбачають здатність виражати та інтерпретувати з емпатією образні та абстрактні ідеї, переживати емоції у різних сферах мистецтва і формах культури. Важливо бути відкритим до різноманітності культурного самовираження, поважати його, а також дотримуватися етичних норм та бути відповідальним щодо інтелектуальної та культурної власності. Позитивне ставлення також включає цікавість до світу, відкритість, готовність брати участь у культурному досвіді.

 

Список використаних джерел

1. ANNEX to the Proposal for a Council Recommendation on Key Competences for Lifelong Learning [Electronic resource]. — Available at: https://ec.europa.eu/education/sites/education/files/annex-recommendation-key-competences-lifelong-learning.pdf.

1.3 Важливість освіти у галузі здоров’я, безпеки і соціальної інтеграції

Зміст

Цінність здоров’я

Взаємозв’язок здоров’я та освіти

Права дитини й освіта в галузі здоров’я та безпеки

Пріоритети здоров’я та безпеки у світовій освіті

Пріоритети здоров’я та безпеки в українській освіті

 

 

Здоров’я — безцінне надбання людини, важлива умова повноцінного і щасливого життя. Здоров’я допомагає успішно вирішувати основні життєві завдання: вчитися, працювати, спілкуватися, дружити, створювати сім’ю, виховувати дітей, здійснювати задумане, долати труднощі, а якщо доведеться, то й значні перевантаження.

Здоров’я людини — це набагато більше, ніж відсутність хвороб. Це і добре самопочуття, і енергійність, і здатність швидко відновлювати сили та успішно справлятися з хворобами.

Здоров’я є безцінним надбанням не лише окремої людини, а й усього суспільства. Як життєдіяльність окремої людини значною мірою визначається станом її здоров’я, так і успішний розвиток суспільства загалом залежить від стану здоров’я населення. За збільшення в суспільстві частки людей із поганим здоров’ям можливості його соціально-економічного розвитку обмежуються.

Здоров’я людини залежить насамперед від неї самої, її способу життя. Переважна більшість людей ставить здоров’я на перше місце в рейтингу життєвих цінностей. Але водночас багато хто несвідомо, а іноді свідомо, приносить здоров’я в жертву досягненню інших цілей — навчанню, роботі, кар’єрі, отриманню задоволення (наприклад, від куріння або вживання наркотиків). Часто це відбувається в молодому віці, адже багато людей починають усвідомлювати практичну цінність здоров’я пізніше, коли у них починаються з ним проблеми.

Отже, збереження та зміцнення здоров’я населення загалом і молодого покоління зокрема — цінність, яка має стратегічне значення для сталого розвитку суспільства і належить до актуальних завдань розвитку сучасної України.

 

 

Освітні заклади і насамперед школа, де діти, підлітки та молоді люди проводять більшість свого часу, мають величезний виховний і здоров’язбережний потенціал. Школа в тісній взаємодії з сім’єю і найближчим оточенням школяра вирішує двоєдине завдання: збереження і зміцнення здоров’я та виховання гармонійно розвиненої, освіченої, творчої, соціально активної та відповідальної особистості.

При цьому позитивне сприйняття шкільного життя учнями розглядається як ресурс для забезпечення здоров’я і благополуччя, тоді як негативне його сприйняття може бути фактором ризику, що впливає на їхнє фізичне і психічне здоров’я.

У ситуації позитивного шкільного клімату, що передбачає наявність доброзичливих, дбайливих вчителів, спостерігається не тільки вища успішність, а й більш сприятлива поведінка учнів щодо свого здоров’я.

Для актуалізації у підлітків та молоді цінності здоров’я, формування у них мотивації та поведінкових установок, необхідних для його збереження і зміцнення, в закладах освіти всіх рівнів має систематично відбуватися послідовна, цілеспрямована і комплексна навчально-виховна робота. Учні мають бути охоплені програмами з мотивації до здорового способу життя, профілактики вживання психоактивних речовин, збереження репродуктивного здоров’я.

Такі програми мають сприяти становленню ціннісних орієнтирів дитини і підлітка, готувати до дорослого життя, формувати вміння і навички самостійно ухвалювати зважені рішення, ефективно спілкуватися, адекватно висловлювати свої почуття та емоції, критично мислити, чинити опір негативному впливові й тиску з боку однолітків і дорослих, обирати моделі поведінки, що сприяють збереженню здоров’я.

 

 

Визнання державою права дітей, підлітків і молодих людей на охорону здоров’я і безпечну життєдіяльність зобов’язує державні інституції надавати їм інформацію, освіту та доступ до послуг, які дають змогу зберегти і зміцнити здоров’я.

Відповідно до Конвенції про права дитини, яку підписали 195 держав, зокрема й Україна, діти мають загальні та невід’ємні права, у тому числі право на освіту, яка має бути спрямована на розвиток особистості, талантів, розумових і фізичних здібностей дитини в найповнішому обсязі (статті 28 і 29 ) і на отримання інформації (стаття 13).

Держави, які підписали Конвенцію про права дитини, зобов’язані забезпечувати повагу, захист і дотримання прав дітей. Освіта має відповідати найкращим інтересам і цілям сталого розвитку дитини в цілому, без дискримінації, з повагою до поглядів дитини та з її активною участю. Освіта у сфері здоров’я на засадах формування навичок є одним із засобів досягнення цих цілей.

У 1994 році на Міжнародній конференції з народонаселення та розвитку в Каїрі представники 179 держав, зокрема й України, визнали важливість репродуктивного здоров’я для реалізації людьми своїх основних прав. На конференції було прийнято Концепцію репродуктивних прав, яка, зокрема, передбачає, що жінки і чоловіки, дорослі та молоді мають право отримувати повну і достовірну інформацію про статеве репродуктивне здоров’я, його збереження, зокрема про попередження інфекцій, що передаються статевим шляхом, та про запобігання небажаній вагітності.

 

 

Освіта у галузі здоров’я, безпеки та соціальної інтеграції визначається у світі як один із пріоритетних напрямів.

Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) у 2014 році визначила вісім ключових галузей для набуття компетентностей XXI століття, з яких три галузі безпосередньо стосуються здоров’я, безпеки та соціальної інтеграції.

 

Фізичне благополуччя Психологічне благополуччя Соціальна згуртованість Культура і мистецтво Комунікація і мовна грамотність Рахування і математика Пізнання і методи навчання (уміння вчитися) Наука і технології, зокрема цифрова грамотність

 

У січні 2018 року Європейський парламент і Рада ЄС схвалили Рамкову програму оновлених ключових компетентностей для навчання протягом життя, серед яких «Особиста, соціальна, навчальна». Ця компетентність також передбачає навчання у галузі здоров’я, безпеки і соціального благополуччя.

 

 

Чинні держані стандарти початкової та загальної середньої освіти визначають освітні галузі, обов’язкові для всіх закладів загальної середньої освіти. Серед таких галузей дві стосуються здоров’я, безпеки та успішної соціалізації.

Здоров’я та фізична культура Соціальна і здоров’язбережна

 

Зазначимо, що двома із шести основних принципів концепції «Нова українська школа» є:

Здоров’я: формування здорового способу життя і створення умов для фізичного й психоемоційного розвитку, що надзвичайно важливо для дітей молодшого шкільного віку. Безпека: створення атмосфери довіри і взаємоповаги. Перетворення школи на безпечне місце, де немає насильства і цькування.

 

Список використаних джерел

1. Конвенція про права дитини [Електронний ресурс] : Міжнародний документ від 20.11.1989. — Електрон. текст. дані. — Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_021. — Назва з екрана.
2. Charting the Course of Education and HIV (Education move). — Paris: UNESCO Publishing, 2014. — 187 p.
3. ANNEX to the Proposal for a Council Recommendation on Key Competences for Lifelong Learning [Electronic resource]. — Available at: https://ec.europa.eu/education/sites/education/files/annex-recommendation-key-competences-lifelong-learning.pdf.
4. Про схвалення Концепції реалізації державної політики у сфері реформування загальної середньої освіти «Нова українська школа» на період до 2029 року : Розпорядження КМУ від 14 грудня 2016 р. № 988-р.
5. Нова українська школа: порадник для вчителя / Під заг. ред. Бібік Н. М. — К.: ТОВ «Видавничий дім «Плеяди», 2017. — 206 с.

Розділ 2. Український вимір: додаткові виклики і досягнення

2.1 НУШ — докорінне реформування освіти в Україні

Зміст

Концепція Нової української школи

Державний стандарт початкової освіти

Якісна освіта у сфері здоров’я, безпеки і соціальної інтеграції

 

 

Концепція Нової української школи, затверджена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 грудня 2016 р. № 988-р, передбачає докорінне реформування загальної середньої освіти і має на меті досягнення таких цілей:

 

Новий зміст освіти, заснований на формуванні компетентностей, необхідних для успішної самореалізації в суспільстві. Умотивований учитель, який має свободу творчості й розвивається професійно. Наскрізний процес виховання, який формує цінності. Децентралізація та ефективне управління, що надасть школі реальну автономію. Педагогіка, що ґрунтується на партнерстві між учнем, учителем і батьками. Орієнтація на потреби учня в освітньому процесі, дитиноцентризм. Нова структура школи, яка дає змогу добре засвоїти новий зміст і набути компетентностей для життя. Справедливий розподіл публічних коштів, який забезпечує рівний доступ усіх дітей до якісної освіти. Сучасне освітнє середовище, яке забезпечить необхідні умови, засоби і технології для навчання учнів, освітян, батьків не лише в приміщенні навчального закладу.

 

 

Державний стандарт початкової освіти, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 87, визначає вимоги до обов’язкових результатів навчання та компетентностей здобувачів освіти, загальний обсяг їхнього навчального навантаження в базовому навчальному плані початкової освіти та форму державної атестації. Він ґрунтується на таких принципах:

 

1. Презумпція талановитості дитини Забезпечення рівного доступу до освіти, заборона будь-яких форм дискримінації. Не допускатиметься відокремлення дітей на підставі попереднього відбору на індивідуальному, груповому та інституційному рівнях. 2. Цінність дитинства Відповідність освітніх вимог віковим особливостям дитини, визнання прав дитини на навчання через діяльність, зокрема гру. 3. Радість пізнання Організація пізнавального процесу, який приноситиме радість дитині, обмеження обсягу домашніх завдань для збільшення часу на рухову активність і творчість дитини. Широке використання в освітньому процесі дослідницької та проектної діяльності. 4. Розвиток особистості Замість «навченої безпорадності» — плекання самостійності та незалежного мислення. Підтримка з боку вчителя/вчительки розвиватиме у дітей самоповагу та впевненість у собі. 5. Здоров’я Формування здорового способу життя і створення умов для фізичного й психоемоційного розвитку, що надзвичайно важливо для дітей молодшого шкільного віку. 6. Безпека Створення атмосфери довіри і взаємоповаги. Перетворення школи на безпечне місце, де немає насильства і цькування.

 

Державний стандарт визначає 11 ключових компетентностей.

1. Вільне володіння державною мовою, що передбачає уміння усно і письмово висловлювати свої думки, почуття, чітко та аргументовано пояснювати факти, а також любов до читання, відчуття краси слова, усвідомлення ролі мови для ефективного спілкування та культурного самовираження, готовність вживати українську мову як рідну в різних життєвих ситуаціях.
2. Здатність спілкуватися рідною (у разі відмінності від державної) та іноземними мовами, що передбачає активне використання рідної мови в різних комунікативних ситуаціях, зокрема в побуті, освітньому процесі, культурному житті громади, можливість розуміти прості висловлювання іноземною мовою, спілкуватися нею у відповідних ситуаціях, оволодіння навичками міжкультурного спілкування.
3. Математична компетентність, що передбачає виявлення простих математичних залежностей в навколишньому світі, моделювання процесів та ситуацій із застосуванням математичних відношень та вимірювань, усвідомлення ролі математичних знань та вмінь в особистому і суспільному житті людини.
4. Компетентності у галузі природничих наук, техніки і технологій, що передбачають формування допитливості, прагнення шукати і пропонувати нові ідеї, самостійно чи в групі спостерігати та досліджувати, формулювати припущення і робити висновки на основі проведених дослідів, пізнавати себе та навколишній світ шляхом спостереження та дослідження.
5. Інноваційність, що передбачає відкритість до нових ідей, ініціювання змін у близькому середовищі (клас, школа, громада тощо), формування знань, умінь, ставлень, що є основою компетентнісного підходу, забезпечують подальшу здатність успішно навчатися, провадити професійну діяльність, відчувати себе частиною спільноти і брати участь у справах громади.
6. Екологічна компетентність, що передбачає усвідомлення основи екологічного природокористування, дотримання правил природоохоронної поведінки, ощадного використання природних ресурсів, розуміючи важливість збереження природи для сталого розвитку суспільства.
7. Інформаційно-комунікаційна компетентність, що передбачає опанування основ цифрової грамотності для розвитку і спілкування, здатність безпечного та етичного використання засобів інформаційно-комунікаційної компетентності у навчанні та інших життєвих ситуаціях.
8. Навчання впродовж життя, що передбачає опанування умінь і навичок, необхідних для подальшого навчання, організацію власного навчального середовища, отримання нової інформації з метою застосування її для оцінювання навчальних потреб, визначення власних навчальних цілей та способів їх досягнення, навчання працювати самостійно і в групі.
9. Громадянські та соціальні компетентності, пов’язані з ідеями демократії, справедливості, рівності, прав людини, добробуту та здорового способу життя, усвідомленням рівних прав і можливостей, що передбачають співпрацю з іншими особами для досягнення спільної мети, активність у житті класу і школи, повагу до прав інших осіб, уміння діяти в конфліктних ситуаціях, пов’язаних із різними проявами дискримінації, цінувати культурне розмаїття різних народів та ідентифікувати себе як громадянина України, дбайливе ставлення до власного здоров’я і збереження здоров’я інших людей, дотримання здорового способу життя.
10. Культурна компетентність, що передбачає залучення до різних видів мистецької творчості (образотворче, музичне та інші види мистецтв) шляхом розкриття і розвитку природних здібностей, творчого вираження особистості.
11. Підприємливість та фінансова грамотність, що передбачають ініціативність, готовність брати відповідальність за власні рішення, вміння організовувати свою діяльність для досягнення цілей, усвідомлення етичних цінностей ефективної співпраці, готовність до втілення в життя ініційованих ідей, прийняття власних рішень.

Зазначені 11 компетентностей значною мірою корелюють з оновленими 8 ключовими компетентностями, рекомендованими Європейським Союзом.

 

На жаль, у затвердженому стандарті серед ключових відсутня особиста компетентність, яка є однією з ключових компетентностей ЄС. Вона передбачає здатність справлятися з невизначеністю та складністю, учитися вчитися, підтримувати фізичне та емоційне благополуччя, співпереживати і конструктивно вирішувати конфлікти. Цей недолік певною мірою компенсує наявність окремої освітньої галузі — «Соціальна і здоров’язбережувальна».

 

Спільними для всіх ключових компетентностей є такі вміння, як читання з розумінням, уміння висловлювати власну думку усно і письмово, критичне та системне мислення, творчість, ініціативність, здатність логічно обґрунтовувати позицію, вміння конструктивно керувати емоціями, оцінювати ризики, приймати рішення, розв’язувати проблеми, співпрацювати з іншими особами.

Вимоги до обов’язкових результатів навчання та компетентностей здобувачів освіти визначено за 9 освітніми галузями:

 

мовно-літературна (українська мова та література, мови та літератури відповідних корінних народів і національних меншин, іншомовна освіта); математична; природнича; технологічна; інформатична; соціальна і здоров’язбережувальна; громадянська та історична; мистецька; фізкультурна.

 

Компетентнісний потенціал кожної освітньої галузі забезпечує формування всіх ключових компетентностей.

Для кожної освітньої галузі визначено мету та загальні результати навчання здобувачів освіти в цілому. За ними впорядковано обов’язкові результати навчання здобувачів освіти, які є основою для їх подальшого навчання на наступних рівнях загальної середньої освіти.

 

 

Реалізацію права дітей на якісну освіту у сфері особистого здоров’я, безпеки, соціальної інтеграції мають забезпечувати:

 

навчання учнів на основі розвитку життєвих навичок; підготовка педагогічних працівників на засадах компетентнісного підходу; створення безпечного і дружнього до дитини навчального середовища.

 

Зазначені напрями дій є взаємопов’язаними і взаємопідримувальними (див. слайди).

Список використаних джерел

1. Про схвалення Концепції реалізації державної політики у сфері реформування загальної середньої освіти «Нова українська школа» на період до 2029 року : Розпорядження КМУ від 14 грудня 2016 р. № 988-р.
2. Про затвердження Державного стандарту початкової освіти : Постанова Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 87.
3. Нова українська школа: порадник для вчителя / Під заг. ред. Бібік Н. М. — К.: ТОВ «Видавничий дім «Плеяди», 2017. — 206 с.
4. ANNEX to the Proposal for a Council Recommendation on Key Competences for Lifelong Learning [Electronic resource]. — Available at: https://ec.europa.eu/education/sites/education/files/annex-recommendation-key-competences-lifelong-learning.pdf

2.2 Проблеми, пов’язані з воєнним конфліктом на сході України

Зміст

Поведінкові реакції дітей із посттравматичним стресовим розладом

Ознаки і наслідки соціальної дезадаптації дітей-переселенців

Чинники, що впливають на адаптацію дітей до нової школи

Складові успішної адаптації дитини до навчального закладу

 

 

Події під час конфлікту на сході України спричинили появу нової категорії населення — внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Внутрішньо переміщена особа, згідно з чинним законодавством, — це громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсякденних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

За даними ЮНІСЕФ, у лютому 2017 р. було офіційно зареєстровано 1 626 137 внутрішньо переміщених осіб, зокрема 225 866 дітей.

У будь-якому конфлікті найбільше страждає найуразливіша категорія населення — діти. Саме вони зазнають значних складностей соціального і психоемоційного характеру, пов’язаних зі зміною середовища проживання та звичного кола спілкування, особливо якщо така міграція спричинена війною.

 

 

 

	Травматичний стрес – це емоційна реакція людини на важкі події.

 

Травматичний стрес вважається нормальною реакцією на ненормальні обставини (події, що виходять за рамки звичайного життєвого досвіду людини).

Діти старшого дошкільного і молодшого шкільного віку відображають у грі все, що відбувається навколо. Гра для них — це можливість впоратися із ситуацією, яка вже трапилася чи відбувається зараз. Тому вони відображають у рольових іграх війну, переселення, переховування у бомбосховищах, гру у військових, медиків, волонтерів тощо. У таких випадках не треба хвилюватися (якщо це не загрожує здоров’ю та життю дитини). Це нормальна реакція дітей на незвичайні ситуації.

Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) виникає як відкладена та/або затяжна реакція на стресову подію чи ситуацію (короткочасну або тривалу) надзвичайно загрозливого чи катастрофічного характеру. За даними ВООЗ, близько 80 % постраждалих в екстремальних ситуаціях людей успішно справляються з травматичним стресом і лише у 20 % його прояви трансформуються у посттравматичний стресовий розлад як хворобу, в якій проявляються фізіологічні та психологічні симптоми (див. таблицю).

Ознаки та симптоми посттравматичного стресового розладу у дітей
(за даними Американського національного центру з ПТСР)

Вікова категорія дітей	Ознаки та симптоми
Діти молодшого віку (1–6 років)	Безсилля і пасивність, відсутність звичайних реакцій. Генералізований страх. Підвищена збудливість і незібраність. Пізнавальна плутанина. Складність говорити про цю подію. Складність визначати почуття. Нічні кошмари, інші порушення сну. Страх розставання і «чіпляння» за близьку людину. Регресивні симптоми (наприклад, повернення нічного нетримання сечі, втрата мови, рухових навичок). Нездатність збагнути смерть як неминучість. Тривога з приводу смерті. Соматичні симптоми (болі в животі, головні болі тощо). Посилена реакція на гучні звуки. «Заморожування» (раптова нерухомість). Метушливість, нехарактерний плач. Уникання або тривога у відповідь на конкретні стимули, специфічно пов’язані з травмою, зокрема бачене та фізичні відчуття.
Діти молодшого та середнього шкільного віку (6–11 років)	Почуття відповідальності та провини. Повторювана травматична гра. Відчуття тривоги під час згадування про подію. Нічні кошмари, інші порушення сну. Стурбованість щодо безпеки, думки про загрозу. Агресивна поведінка, спалахи гніву. Страх почуття болю, травми. Пильна увага до тривоги батьків. Ухиляння від школи. Тривога/турбота про інших. Поведінкові, емоційні, особистісні зміни. Соматичні симптоми (скарги на тілесний біль). Очевидна тривога/страх. Схильність до усамітнення. Конкретні пов’язані з травмою страхи, загальні страхи. Віковий регрес (веде себе як молодша дитина). Тривога розлуки. Втрата інтересу до діяльності. Плутанина думок, недостатнє розуміння травматичних подій. Відсутність чіткого розуміння явища смерті, причини «поганих» подій. Прогалини в недостатньому розумінні заповнюються «магічними» поясненнями. Втрата здатності до концентрації в школі, зниження успішності. Дивна або незвичайна поведінка.
Підлітки (12–18 років)	Егоїстичність. Небезпечна для життя поведінка. Бунт удома або в школі. Різкі зміни у стосунках. Депресія, уникнення спілкування. Зниження успішності в школі. Спроба віддалитися і захиститися від почуття сорому, провини, приниження. Надмірна активність з іншими людьми чи відсторонення від інших із метою врегулювання внутрішнього конфлікту. Схильність до переживання нещасних випадків. Бажання помсти, активність, пов’язана з відповіддю на травму. Порушення сну і харчування, нічні кошмари.

 

 

Характерними ознаками соціальної дезадаптації дітей-переселенців є:

• повне замикання в собі;
• замикання в сім’ї або групі однолітків;
• намагання включитися в життя суспільства та неспроможність це зробити через неадекватне сприйняття соціальних норм.

Діти з неадекватним сприйняттям соціальних норм можуть демонструвати агресивність, делінквентність, девіантність, негативне ставлення до місцевого населення, переживати почуття відчуженості, соціальної несправедливості. Нерідко такі діти, особливо підлітки, беруть участь у маргінальних групах та акціях.

Соціальна дезадаптація провокує неуспішність та асоціальну поведінку. Зазвичай така дитина «переходить» до категорії «група ризику». Ставлення оточення до дитини погіршується, і, як наслідок, її поведінка стає ще менш керованою.

Дезадаптація призводить до функціональних, а іноді й органічних порушень психічного та соматичного здоров’я учнів. Проблеми таких учнів необхідно вирішувати комплексно, мультидисциплінарно. Зокрема, для учнів-переселенців та членів їхніх родин необхідно проводити інтенсивні вступні знайомства з навчальним закладом, приймаючою громадою та її системою цінностей, місцевими традиціями, надавати постійну підтримку у вивченні мови.

 

 

Адаптація внутрішньо переміщених дітей до нової школи є однією з найважливіших складових адаптації родини за місцем переселення. Допомогти дитині інтегруватися в новий колектив, залучити її до освітнього процесу, зменшити рівень стресу, не виділяти з-поміж інших учнів як «жертву», мотивувати вчитися — це частина роботи, яку мають виконати вчителі.

Успішність цієї роботи залежить від того, як дитина представлена в новому колективі. Наприклад, спроба вчителя підкреслити тяжкий досвід, що пережила дитина в зоні конфлікту, може стати причиною неприйняття новачка класом або призвести до зайвої героїзації його минулого. Безумовно, вчителі й однолітки мають дещо знати про нового учня, та в школі насамперед слід зосередитися на залученні дитини до навчального процесу.

Коли діти потрапляють у новий колектив з усталеною структурою та лідерами, вони змушені заново вибудовувати стосунки і з новими однокласниками, і з вчителями.

Змінюючи звичний колектив, школярі тривожаться, чи сприймуть їх нові однокласники, чи зможуть вони відповідати вимогам нової школи. Тому, перш ніж скласти враження про здібності та можливості нового учня, важливо не лише оцінити його освітній рівень, а й враховувати, де навчалася дитина до переїзду. Якщо освітній рівень новачка нижчий від середнього в новому класі, потрібно з’ясувати, чи це наслідок іншого рівня вимог у попередній школі або особистих здібностей дитини, та враховувати це в період адаптації.

На успішність адаптації впливатиме й те, як дитина добиратиметься до школи й додому після занять, як буде організовано її харчування, з ким вона залишатиметься після уроків, чи відвідуватиме музичну школу або спортивну секцію, якщо вона звикла це робити вдома. Тому контакт батьків з учителем та спілкування родин ВПО зі шкільним психологом особливо важливі.

Для адаптації дитини важливо не тільки налаштовувати її на позитив, а й підготувати до труднощів, які можуть виникнути, намагатися вирішувати їх спільно. Батьківська підтримка додає дитині відчуття безпечного тилу, впевненості в позитивному результаті та допоможе швидше влитися в новий колектив.

 

 

Нижче наведено основні компоненти, які мають бути враховані в комплексі заходів для забезпечення успішної адаптації дитини до навчального закладу.

 

Ознайомчий компонент. Полягає в ознайомленні дітей та їхніх батьків з особливостями організації навчально-виховного процесу, специфікою та особливостями діяльності навчального закладу (режим, графік занять, вимоги до одягу, критерії оцінювання тощо). Важливо, щоб класний керівник (або інший педагог чи психолог) ознайомив дитину з навчальним закладом, провів екскурсію (самостійно чи попросив це зробити нових однокласників), розповів про вимоги, які висувають до новоприбулого, про свята і традиції, норми та правила саме цього навчального закладу. Поведінковий компонент. Ознакою адаптації є дотримання дитиною правил поведінки в навчальному закладі та відповідності загальноприйнятим нормам. Емоційний компонент. Потребує постійного аналізу загального емоційного стану дитини під час перебування у школі та його корекції у разі потреби. Соціальний компонент. Інтеграція новоприбулого у колектив класу нерідко ускладнена. Це пов’язано з тим, що стосунки між учнями у класі формуються ще у початковій школі і рідко змінюються з роками. Це нерідко призводить до низького статусу новачка у новому колективі та створює передумови для відторгнення. Навчальний компонент. Академічна успішність новачків зазвичай знижується через низький рівень володіння розмовною українською мовою дітьми переселенцями із традиційно російськомовного Донбасу. Необхідно організувати додаткові заняття з української мови для покращення адаптації дітей-переселенців. У разі потреби необхідно залучати вчителя-логопеда, який допоможе із постановкою вимови. Дуже важливо створювати для новачків ситуації успіху, щоб діти не втратили віри в себе та мотивації до навчання. Цьому сприяє залучення батьків до навчально-виховного процесу. У навчальних закладах рекомендується проводити заходи з вивчення історії та культури держави, її різних регіонів, де можуть розглядатися питання культурної та релігійної різноманітності. Педагогам, які працюють із такою категорією дітей та членами їхніх родин, необхідно надавати науково-методичну та психологічну допомогу. Це можуть бути питання задоволення навчальних потреб учнів-переселенців, очікування вчителів щодо роботи з такою категорією учнів, педагогічні стратегії з розв’язання проблем дітей, які є переміщеними особами.

 

Список використаних джерел

1. Звіт про ситуацію в Україні №55 [Електронний ресурс] // ЮНІСЕФ. — 2017. — Режим доступу: https://www.unicef.org/ukraine/ukr/children_26268.html
2. Ковязіна К. О. Забезпечення соціального захисту дітей внутрішньо переміщених осіб [Електронний ресурс] / К. О. Ковязіна // Серія «Соціальна політика». — Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/content/articles/files/ditu-14275.pdf.
3. Психосоціальна допомога внутрішньо переміщеним дітям, їхнім батькам та сім’ям з дітьми зі Сходу України : посіб. для практиків соціальної сфери / Мельник Л. А. та ін.; за ред. Волинець Л. С. — К.: ТОВ «Видавничий дім «Калита», 2015. — 72 с.
4. Соціально-педагогічна та психологічна робота з дітьми у конфліктний та постконфліктний період : метод. рек. / Н. П. Бочкор, Є. В. Дубровська, О. В. Залеська та ін. — Київ: МЖПЦ «Ла Страда-Україна», 2014. — 84 c.
5. Трубавіна І. М. Проблеми внутрішньо переміщених осіб в Україні як основа соціально-педагогічної роботи з ними [Електронний ресурс] / І. М. Трубавіна // Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології. — 2015. — № 8. — С. 434–446.

2.3 Освіта на основі життєвих навичок — важливий інструмент посилення особистого потенціалу і консолідації суспільства

Зміст

Важливість розвитку життєвих навичок та психосоціальної підтримки

Допомога в розвитку навичок подолання кризи

Життєві навички психосоціальної адаптації та розбудови миру

 

У сучасному світі багато країн стикаються з такими явищами, як політична нестабільність, насилля і збройні конфлікти.

Політичні та соціальні негаразди завжди ускладнюють реалізацію прав людини, особливо негативно вони позначаються на молодому поколінні, обмежуючи базові права дітей та молоді, зокрема й на освіту.

Водночас саме освіта є потужним соціальним інструментом для розбудови миру і консолідації суспільства. У доповіді «Освіта: прихований скарб», відомій як доповідь Жака Делора, ЮНЕСКО сформулювала ключові завдання — чотири стовпи освіти на ХХІ століття: уміння вчитись, уміння діяти, уміння бути й уміння жити разом.

Кожен із цих стовпів є важливим, але саме «уміння жити разом» набуває особливого значення в умовах збройного конфлікту, який триває на сході України. Від його початку тисячі родин втратили близьких, більш як півтора мільйона українців покинули свої домівки і стали вимушеними переселенцями. Серед родин, які виїхали із зони конфлікту, переважна більшість — це родини з дітьми, які, крім отриманого в зоні конфлікту стресу, страждають через втрату звичного оточення, друзів, необхідність адаптуватися до нових умов життя, нової школи, нових вчителів та однокласників.

Навчальні заклади — дитячі садочки, школи, інші установи організації навчання дітей — завжди були та залишаються серцевиною організації педагогічної та соціально-психологічної роботи з дітьми та їхніми батьками. Великий потенціал освітянської сфери в сучасній складній ситуації в країні має бути спрямований і вже спрямовується на надання відповідей тим викликам і проблемам, які мають діти і суспільство. Нові теми та форми роботи, організація психологічної допомоги, групова робота з дітьми та батьками, превентивні, навчальні, інформаційно-просвітницькі заходи, весь арсенал педагогічної майстерності має концентруватися і спрямовуватися на роботу з учнями та їхніми родинами.

 

 

Навчання життєвих навичок та психосоціальна підтримка є дуже актуальними для задоволення потреб і внутрішньо переміщених осіб, і представників приймаючих громад та знадобляться для підготовки дітей і вчителів до постконфліктного примирення в майбутньому.

За оцінками міжнародних організацій, виявили підвищений рівень тривоги і страху серед дітей та підлітків, які стали свідками агресивних або насильницьких дій, а саме зустрічі з солдатами, військовими транспортними засобами, особами, що погрожували іншим вогнепальною зброєю, пораненими та убитими. У той час як більшість дітей були стійкими та досить добре долали підвищений рівень стресу, значна їх кількість була менш стійкою, особливо діти молодшого віку.

Так, у Донецькій області психологи виявили найвищий рівень стресу та поведінкових розладів (26 %) у дітей віком 3–6 років порівняно з 13 % у дітей 7–12 років та 14 % у підлітків 13–18 років. Лише близько чверті дітей, які стали свідками насильства, повідомили про отримання допомоги, щоб впоратися з важким досвідом і почуттями. Було встановлено, що найбільш уразливими є діти, які проживають у зонах бойових дій, та діти з числа внутрішньо-переселених осіб (ВПО), які зазнають шкільного булінгу (цькування).

Ці дані свідчать про наявність двох взаємопов’язаних потреб серед дітей та підлітків, які постраждали внаслідок конфлікту в Україні.

По-перше, це потреба у розвитку навичок, необхідних для проживання у приймаючих громадах (для ВПО) або реінтеграції за місцем колишнього проживання (для громадян, які повернулися у постконфліктні райони Донецької та Луганської областей). Згодом дітям та підліткам у районах конфлікту знадобляться аналогічні життєві навички для участі у розбудові сталого миру в Україні. Це потребує серйозної підготовки педагогів для реалізації програм навчання життєвих навичок, що сприяють розвитку миролюбності та вміння жити разом. Необхідне також зміцнення потенціалу Міністерства освіти і науки України (МОН) шляхом розробки навчальних програм та підготовки вчителів.

По-друге, це потреба в ефективній психосоціальній підтримці дітей та підлітків із числа ВПО, яким необхідна допомога. Оскільки більшість дітей та підлітків відвідують школи, то саме навчальні заклади були визначені для широкомасштабного надання психосоціальної підтримки. Передбачено зміцнення систем спрямування та догляду на рівні громад дітей, які не відвідують школу.

 

 

Стратегії адаптації. В умовах стресу психологічна адаптація людини відбувається, головним чином, за допомогою копінг-стратегій і механізмів психологічного захисту. Ті самі життєві події можуть мати різне стресове навантаження залежно від їхньої суб’єктивної оцінки або від того, які норми реагування дорослі транслюють дітям.

Копінг-стратегія спрацьовує тоді, коли людина визначає ситуацію як таку, що перевищує повсякденні енергетичні затрати і потребує додаткових зусиль.

 

	Копінг-стратегії — це адаптивна форма поведінки, яка підтримує психологічну рівновагу в проблемній ситуації; це способи психологічної діяльності та поведінки, що виробляються свідомо і спрямовані на подолання стресової ситуації.

 

А от коли людина оцінює вимоги ситуації як непосильні, тоді подолання може відбуватися у формі психологічного захисту.

 

	Психологічний захист — це зазвичай неусвідомлюваний процес усунення або послаблення психікою людини негативних, травмувальних або неприйнятних емоційних переживань.

 

Основною функцією психологічного захисту є відмежування сфери свідомості від негативних переживань, що травмують особистість.

Приклади механізмів психологічного захисту:

1. Конструктивні способи (не вирішують проблеми, але й не ускладнюють її):

• компенсація — досягнення людиною альтернативних успіхів в іншій сфері для збереження позитивної самооцінки («Не везе в навчанні, повезе в коханні»);
• сублімація — переведення неприйнятних емоцій та енергії у прийнятне, можливе русло (написання віршів через нещасливе кохання, прибирання квартири під час агресії тощо).

2. Деструктивні способи (ускладнення проблеми, погіршення ситуації для цих способів значно більше):

• витіснення — штучне забування людиною болючих спогадів через їх перехід у несвідоме;
• проекція — приписування своїх негативних якостей іншим людям для самозаспокоєння (якщо людина переконує, що всі навколо брехуни, то вона сама часто говорить неправду);
• заміщення — перенесення агресивних імпульсів на менш загрозливий об’єкт (начальник посварив підлеглого, той, не маючи змоги відповісти тим самим керівнику, сварить удома дружину, та — дітей, вони лупцюють домашніх тварин);
• регресія — повернення до дитячих форм поведінки, «впадання в дитинство» (під час сварки дорослих вони насуплюються і не розмовляють тощо);
• формування реакції — захист від заборонених, неприйнятних імпульсів через думки чи поведінку зворотного характеру (за надмірної показової люб’язності людина приховує неприязнь і навпаки);
• раціоналізація — наведення собі псевдорозумної аргументації у випадку поразки (байка про лисицю, яка, не зумівши дотягнутись до винограду, вирішила, що він зелений і несмачний);
• втеча — уникання неприємних ситуацій, що асоціюються з попередніми невдачами.

Ресурси адаптації. У процесі психологічної адаптації копінг-стратегії відіграють компенсаторну функцію, а психологічні захисні механізми — декомпенсації, проте вони дають час психіці на вироблення більш ефективних методів подолання стресової ситуації.

Під час спостереження та опитування людей у стресовому стані було встановлено, що у кожного є своя власна унікальна комбінація ресурсів адаптації. Ця комбінація включає шість основних характеристик або параметрів, що становлять ядро індивідуального стилю боротьби.

 

Beliefs and Values — B (вірування та моральні цінності) Affect and Emotion — A (емоції) Social — S (соціальна сфера) Imagination and creativity — I (уява і творчість) Cognition and Thought — C (пізнання і думка) Physiological and Activities — Ph (фізична активність)

 

Ця модель має назву «BASIC Ph». Комбінація всіх шести параметрів і становить індивідуальний стиль боротьби. Важливо зазначити, що у кожного є свої переважні методи подолання кризи, вони також змінюються протягом життя. Ці методи розвиваються й удосконалюються у використанні, а деякі залишаються недорозвиненими. Важливо сфокусувати увагу на вдалих випадках використання внутрішніх ресурсів.

Багатьом людям допомагає звернення до вірувань та моральних цінностей для подолання стресу і кризи. Тут йдеться не лише про релігійні вірування, а й політичні переконання, почуття надії та філософський «сенс», почуття місії і призначення, потребу знайти свою ідентичність і висловити власну приналежність до свого народу.

Інші дотримуються емоційної або афективної модальності — вони використовують вираження власних емоцій (плач, сміх, розповідь про пережите) або невербальні методи — малювання, читання, шиття, писання.

Дехто обирає соціальний ресурс, черпаючи підтримку у своїй приналежності до групи, організації чи професії, у виконанні соціальної ролі.

Інколи люди користуються своєю уявою, щоб замаскувати непривабливі події, намагаються відволіктися, віддаючись солодким мріям. Вони можуть використати свою креативність і вигадати нестандартний спосіб вирішення проблем.

Деякі люди застосовують когнітивно-поведінковий метод. Когнітивні стратегії включають дослідження фактів, збір додаткової інформації, всебічний аналіз проблем, реалістичне прогнозування, внутрішню мову підтримки, улюблені види діяльності.

Люди типу «Ph» реагують і борються за допомогою фізичного, тілесного руху. До їхніх методів належать релаксація, десенсибілізація, медитація, фізичні вправи.

Завданням спеціалістів будь-якого профілю є допомогти людині адаптуватися на новому місці та повернутися максимально швидко до звичного життя. Саме порушення усталеного порядку (робота (школа) — домашні справи — спілкування з друзями — сімейні події) призводить до поглиблення кризи і потребує більших затрат на подолання стресу. Важливо знайти та якомога швидше поновити зв’язки між минулим і теперішнім, відновити ту картину світу, яка була до травми.

 

 

Одночасно з наданням психосоціальної підтримки дітям-переселенцям та їхнім родинам у навчальному закладі необхідно впроваджувати програми розвитку життєвих навичок, до яких слід залучати всіх учнів. Під час впровадження таких програм діти та підлітки вдосконалюють свої навички вербальної та невербальної комунікації, вчаться слухати і чути, розуміти чужі почуття і говорити про свої, неагресивно обстоювати власну позицію, мирно розв’язувати конфлікти, аналізувати та вирішувати проблеми.

Уроки (заняття) з розвитку життєвих навичок проводять в інтерактивній формі. Це означає, що учні сидять не за партами, а колом. Це дає змогу бачити обличчя одне одного, враховувати невербальні моменти комунікації, швидко об’єднуватися в групи, вільно обмінюватися думками.

Під час інтерактивних занять включаються компенсаторні можливості групи, учасники більше дізнаються одне про одного, завдяки чому реформується усталена соціальна ієрархія, руйнуються мікрогрупи, які спричиняють емоційну напругу в класі, що запобігає проявам насилля.

Учителі, які здійснювали апробацію курсу з розвитку життєвих навичок, відзначають зміни, що відбуваються з учнями. Вони стають більш упевненими, відкритими, доброзичливими. В класі зменшується кількість конфліктів, покращується психологічний клімат, діти стають дружними, більше дбають одне про одного. Учні, у свою чергу, відзначають більш демократичну атмосферу під час уроків, покращення ставлення до них із боку вчителів. Усе це не лише полегшує адаптацію дітей-переселенців, а й сприяє консолідації шкільного колективу, що є передумовою майбутньої консолідації суспільства.

 

Список використаних джерел

1. Оцінка проекту «Вчимося жити разом» [Електронний ресурс]. — 2016. — Режим доступу: http://autta.org.ua/ua/materials/material/Ots-nka-proektu--Vchimosya-zhiti-razom-/.
2. Психосоціальна допомога внутрішньо переміщеним дітям, їхнім батькам та сім’ям з дітьми зі Сходу України : посіб. для практиків соціальної сфери / Мельник Л. А. та ін.; за ред. Волинець Л. С. — К.: ТОВ «Видавничий дім «Калита», 2015. — 72 с.
3. Соціально-педагогічна та психологічна допомога сім’ям з дітьми в період військового конфлікту : навчально-методичний посібник. — К.: Агентство «Україна», 2015. — 176 с.
4. Delors, Jacques et al. Learning: The Treasure Within. Paris: UNESCO, 1996.

2.4 Умови успішного впровадження освітніх програм розвитку життєвих навичок

Зміст

Особливості освітніх програм, що базуються на розвитку життєвих навичок

Критичні чинники впровадження ООЖН програм

Критерії відповідності умов навчання принципам ООЖН

Ключові знання і вміння педагога-тренера

Вимоги до навчально-методичних матеріалів

Умови ефективної організації навчально-виховного процесу

 

 

Успішні освітні програми на основі навчання життєвих навичок (ООЖН) реалізують компетентнісний підхід і передбачають:

1. Вплив на поведінку як одну з ключових цілей.
2. Баланс знань, психологічних установок (ставлень) та умінь (навичок).
3. Орієнтацію на інтерактивні методи навчання.
4. Врахування реальних потреб учнів.
5. Врахування гендерної чутливості в змісті та методах навчання.

 

Вплив на поведінку. Це вплив на самосвідомість учнів із метою формування у них знань, ставлень, психологічних установок, умінь і навичок, сприятливих для здоров’я, безпеки та розвитку. Педагогічні впливи мають бути спрямовані на всі рівні особистості: прагнення, життєві цілі; ідентичність; цінності, переконання; здібності; уміння і навички.

Орієнтація на інтерактивні методи означає: творчу співпрацю (партнерство) між учнями та вчителем; навчальні активності, що враховують індивідуальні стилі навчання і зачіпають усі рівні впливу на поведінку особистості; залучення кожного учня до участі; навчання на ситуаціях, наближених до реального життя.

Врахування реальних потреб учнів. Навчання, яке безпосередньо пов’язане: з реальним життям учнів; з послабленням чинників ризику основних сфер їхньої життєдіяльності; з актуальним рівнем розвитку (потреби, здатності, спроможності, інтереси, бажання, проблеми тощо); із завданнями розвитку особистості (так звана зона найближчого розвитку).

Врахування гендерної чутливості у змісті і методах навчання. Програма має передбачати: врахування біологічних і психологічних особливостей розвитку дівчаток і хлопчиків; подолання шкідливих рольових стереотипів.

 

 

Для успішного впровадження програм ООЖН критичними є такі чинники:

 

гідне місце програм ООЖН у шкільному розкладі як умова забезпечення універсального доступу до якісної превентивної освіти; підготовка педагогів за методикою ООЖН; якісні навчально-методичні матеріали; використання інтерактивних методів і наявність відповідного приміщення; залучення і розвиток партнерства педагогічного колективу, молоді, батьків; створення сприятливого шкільного середовища; системний моніторинг процесу впровадження та оцінки ефективності впливу; прихильність та адвокація ООЖН на всіх рівнях.

 

Досвід впровадження ООЖН у багатьох країнах світу підтвердив, що лише одночасне досягнення всіх зазначених вище цілей забезпечує належну дієвість превентивної освіти (масовість, ефективність, превентивність). І навпаки, ігнорування хоча б одного з цих чинників суттєво знижує ефективність профілактичної роботи.

 

 

Ефективність превентивної освіти залежить від багатьох чинників, але насамперед від компетентності вчителя, якості навчально-методичних матеріалів і способу організації навчально-виховного процесу. Моніторинг і оцінка процесу впровадження превентивних програм мають передбачати перевірку відповідності процесу навчання принципам ООЖН. Для цього використовують такі ознаки та критерії:

 

Ознака	Основний критерій	Додаткові критерії
1.Підготовлений учитель	Наявність у вчителя сертифіката про проходження навчання за методикою ООЖН	знання концепції здоров’я, безпеки та розвитку; ознайомлення з принципами навчання на основі життєвих навичок; володіння сучасними педагогічними методами, інтерактивними формами навчання; використання якісних навчально-методичних матеріалів, що відповідають вимогам ООЖН; відданість учням і здоровому способу життя; розуміння і визнання актуальних потреб, інтересів і вікових можливостей учнів; вміння забезпечити підтримку адміністрації, педагогічного колективу та батьків.
2.Спрямованість на набуття учнями базових життєвих навичок	Наявність у шкільному розкладі обов’язкового або факультативного курсу, що має на меті вплив на поведінку як одну з ключових цілей	відповідно до рекомендації ЮНІСЕФ та ЮНЕСКО обсяг предмета (факультативного курсу) з навчання життєвих навичок має бути не менше ніж 30 навчальних годин на рік для кожного класу; у результатах навчання має бути чітко визначено перелік життєвих (психосоціальних) навичок.
3.Інтерактивна форма навчання	Наявність приміщень для інтерактивних занять	приміщення має бути площею не менше ніж 40 м2; у приміщенні мають бути зони: роботи в колі, роботи в групах, демонстрації творчих робіт учнів тощо.
4.Відповідність навчально-методичного забезпечення вимогам ООЖН	Наявність грифа Міністерства освіти і науки	спрямованість на розвиток життєвих навичок і сприйняття загальнолюдських цінностей; тематика за віком; врахування потреб учнів; близькість змісту до життя; доступна мова; комплектність; практична апробованість.

 

 

Викладання предметів, курсів і програм превентивного спрямування що базуються на розвитку життєвих навичок, потребує теоретичних знань і практичних навичок, більшість з яких педагоги не отримували під час навчання у вищому навчальному закладі. Нижче представлено мінімальний набір вимог до педагога-тренера.

 

Педагог-тренер має знати: теоретичні основи превентивної освіти; зміст предмета (курсу), з якого проводяться заняття; особливості навчання дітей і дорослих; особливості застосування інтерактивних методів; методи оцінювання якості викладання; умови та критерії успішного впровадження превентивних програм у навчальних закладах. Тренеру корисно знати: як подолати страх і хвилювання; як підтримувати доброзичливу атмосферу на уроці (виховній годині, тренінгу); як реагувати на складних учасників. Тренер має вміти: чітко формулювати цілі заняття та його складових частин; враховувати потреби та очікування учасників; дотримуватися рекомендованого (або складеного заздалегідь) плану; забезпечувати демократичну дисципліну; робити презентації; організовувати активне обговорення; організовувати відпрацювання практичних умінь; організовувати зворотний зв’язок. Тренер має проявляти: повагу і позитивне ставлення до дітей і підлітків, бажання і прагнення працювати з ними; готовність зрозуміти потреби, цінності та можливості дітей і підлітків; готовність не нав’язувати свої погляди і цінності; бажання і готовність постійно підвищувати свій професійний рівень; готовність застосовувати інтерактивні методи навчання, які забезпечують: активну участь кожного учня; творчу співпрацю учнів між собою і з учителем; навчання на ситуаціях, наближених до реального життя; сприятливий емоційний клімат у класі; формування відчуття класу як єдиної команди.

 

 

Якісні навчальні матеріали для сучасних профілактичних програм мають:

 

бути спрямованими на розвиток сприятливих для здоров’я психосоціальних (життєвих) навичок; містити тематику, що відповідає віку; враховувати природні потреби учнів; бути наближеними до реального життя і написані мовою, зрозумілою для цільової аудиторії; бути комплектними (мати окремі видання для вчителя, учнів, батьків).

 

 

Викладання програм, спрямованих на розвиток життєвих навичок, висуває нові вимоги до організації навчально-виховного процесу.

 

Заняття проводить педагог, який пройшов навчання за програмами навчання життєвих навичок та використання інтерактивних методів. Виділяється приміщення, що дає змогу використовувати інтерактивні методи, проводити тренінги. Учнів забезпечують навчальними матеріалами (підручниками, робочими зошитами або роздатковими матеріалами). Для педагогічного колективу та членів родин учнів проводиться презентаційний тренінг із метою розбудови їхнього партнерства. У навчальному закладі приймаються та діють правила щодо заборони агресивної поведінки, куріння, вживання алкогольних напоїв, інших психоактивних речовин. Здійснюється підготовка волонтерів для проведення роботи серед однолітків методом «рівного навчання». У навчальному закладі проводяться акції, що підвищують прихильність учнів до здорового способу життя (дні здоров’я, акції, творчі конкурси, виступи агітбригад, проекти, дослідження).

 

Список використаних джерел

1. Evidence and rights based planning & support tool for SRHR/HIV prevention interventions for young people / J. Leerlooijer. — Utrecht: World Population Foundation, Stop AIDS Now. 2009. — 72 p. http://www.stopaidsnow.org/sites/stopaidsnow.org/files/PY_Planning-and-Support-tool-EN.pd
2. IM toolkit for planning sexuality education programs: using intervention mapping in planning school-based sexual and reproductive health and rights (SRHR) education programs / J. Leerlooijer, Jo Reinders, H. Schaalma. — Utrecht: World Population Foundation, Maastricht University. 2008. — 276 р. http://hivhealthclearinghouse.unesco.org/sites/default/files/resources/bie_wfptoolkit.pdf
3. Всемирная организация здравоохранения. Навыки, необходимые для здоровья

2.5 Приклади програм з доведеною ефективністю в Україні

Зміст

Предмет «Основи здоров’я»

Навчальний курс «Вчимося бути разом»

Навчальний курс «Захисти себе від ВІЛ»

 

 

ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ, ВООЗ та інші авторитеті міжнародні організації відзначають наявність обов’язкового предмета «Основи здоров’я» в національному курикулумі як визначне досягнення України. Коротку характеристику предмета наведено на слайдах.

За 16 років викладання навчального курсу «Основи здоров’я» було зафіксовано позитивні зрушення і на рівні поведінкових практик української учнівської молоді, і на рівні епідеміологічних показників.

 

Позитивні зрушення під впливом навчального курсу «Основи здоров’я» підтверджуються даними міжнародних опитувань учнівської молоді «Здоров’я та поведінкові орієнтації учнівської молоді» (HBSC) та «Європейського опитування учнівської молоді щодо вживання алкоголю та наркотичних речовин» (ESPAD).

Динаміка відповідей на запитання: «Як ти вважаєш, наскільки складно тобі буде дістати сигарети, якщо би ти захотів(ла)?» (сума відповідей «дуже легко» і «скоріше легко»), за статтю, %. Джерело: ESPAD: The European School Survey Project on Alcohol and Other Drugs

Частка молодих людей, які курили хоча б раз у житті (за статтю, у динаміці, %). Джерело: ESPAD: The European School Survey Project on Alcohol and Other Drugs

Частка молодих людей, які вживали будь-які алкогольні напої хоча б раз у житті (за статтю, у динаміці, %).  Джерело: ESPAD: The European School Survey Project on Alcohol and Other Drugs

Динаміка вживання будь-яких алкогольних напоїв хоча б раз протягом останніх 12 місяців (за статтю, %). Джерело: ESPAD: The European School Survey Project on Alcohol and Other Drugs

Динаміка відповідей на запитання: «Як ти вважаєш, наскільки складно тобі буде дістати такі алкогольні напої, якщо би ти захотів(ла)?» (сума відповідей «дуже легко» і «скоріше легко»), серед усіх, %. Джерело: ESPAD: The European School Survey Project on Alcohol and Other Drugs

Динаміка вживання будь-яких наркотичних речовин протягом життя (за статтю, %). Джерело: ESPAD: The European School Survey Project on Alcohol and Other Drugs

Динаміка вживання марихуани або гашишу протягом життя (за статтю, %). Джерело: ESPAD: The European School Survey Project on Alcohol and Other Drugs

У рамках оновлених програм предмета «Основи здоров’я» рекомендується використовувати тренінгові курси «Вчимося жити разом» (розвиток соціальних навичок) і «Формування здорового способу життя та профілактики ВІЛ/СНІДу». Ці курси повною мірою реалізують компетентнісний підхід і мають статистично доведену ефективність впливу на знання, ставлення, уміння і поведінку дітей та підлітків. Обидва курси орієнтовані на використання інтерактивних методів навчання, що базуються на принципах партнерства, інклюзивності, активного навчання та врахування вікових потреб і рівня розвитку учнів. Усі необхідні ресурси за цими курсами доступні (безплатно) на Порталі превентивної освіти http://autta.org.ua/ua/resources/.

 

 

Структура і тематика курсу визначається чинними навчальними програмами для 1–9 класів, отже, не потребує додаткових годин на його вивчення.

Головне завдання курсу полягає в тому, щоб досягти позитивних змін у знаннях, ставленнях, намірах, уміннях і навичках, сприятливих для запобігання конфліктам і розбудови миру.

Курс сприяє формуванню позитивного ставлення до себе, свого життя та своїх життєвих перспектив, прийняття інших поглядів, поваги до культурних відмінностей, емпатії, солідарності, соціальної відповідальності, почуття справедливості та рівності. Цей курс забезпечує опрацювання таких психосоціальних компетентностей: самоусвідомлення і самооцінка, ефективна комунікація, самоконтроль, емпатія, здатність до кооперації, аналіз проблем і прийняття рішень, запобігання і конструктивне розв’язання конфліктів.

Під час пілотного впровадження курсу «Вчимося жити разом» у Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Луганській і Харківської областях здійснювалось дослідження його ефективності. Зокрема, для оцінки ефективності було використано технологію онлайн-опитування вчителів (1–11-й класи) та учнів (4–11-й класи) за процедурою «до» і «після». В опитуванні взяли участь понад 63 тисячі осіб, що дало змогу отримати статистично достовірні результати.

У дослідженні оцінювався вплив проекту на знання, ставлення, уміння та поведінку учнів, а також на емоційну атмосферу в школі, відносини у класі, методи викладання, відчуття психологічного благополуччя тощо (загалом за 42 індикаторами).

Головний результат дослідження: за всіма індикаторами отримано статистично достовірні позитивні зміни. Зокрема, прогрес у рівні сформованості життєвих навичок учнів (комунікації, самоконтролю, емпатії, кооперації, аналізу та розв’язання проблем, попередження та розв’язання конфліктів, асертивності, самоусвідомлення та самооцінки), за оцінками вчителів, становить від 2,4 до 20,6 %.

Найбільший прогрес продемонстрували учні початкової школи, найменший — старшої (див. номограми). Однак старшокласники мали найбільший початковий рівень сформованості життєвих навичок, а за час проекту показали найбільший прогрес у розвитку навичок самоконтролю та емпатії (більш як 8 %).

Згідно з опитуванням, частка учнів, які визначили предмет «Основи здоров’я» щонайменше корисним, варіюється від 94 % (11-й клас) до 99 % (4-й клас). Понад 94 % вчителів вважають «Основи здоров’я» життєво важливим предметом для дітей та молоді.

Повний звіт про результати проекту і дослідження його ефективності можна завантажити за посиланням http://autta.org.ua/ua/Advocacy/. На Порталі превентивної освіти також доступні електронні ресурси, розробки уроків, тренінгів, відеоматеріали та мультимедійні презентації з тематики проекту.

У 2017–2018 навчальному році курс «Вчимося жити разом» впроваджується через предмет «Основи здоров’я» та виховні години в усіх областях України.

 

 

Цей навчальний курс розрахований на учнівську молодь віком 15–18 років. Він реалізує відому формулу індивідуального захисту від ВІЛ: утримання, вірність, захист, стерильність.

Метою курсу є підвищення рівня індивідуальної захищеності молоді від ВІЛ-інфікування, а також формування толерантного ставлення до людей, які живуть із ВІЛ.

Головне завдання курсу полягає в тому, щоб досягти позитивних змін у знаннях, ставленнях, намірах, уміннях і навичках, які зменшують уразливість молоді в умовах епідемії ВІЛ/СНІДу (див. таблицю).

Ефективність курсу «Вчимося жити разом» оцінювалася на рівні детермінант поведінки за процедурою «до» і «після». Це означає, що анонімне опитування здійснюється за спеціально розробленими психологічними тестами двічі: до і після навчання.

Результати опитування оброблялись в узагальненому вигляді (в середньому для групи, класу). Що більшою є позитивна різниця між результатами «до» і «після», то більшою є ефективність програми на рівні детермінант поведінки і тим імовірніше, що учні змінять свою поведінку на більш відповідальну та безпечну (поведінковий рівень), а це за якийсь час позначиться на показниках захворюваності (епідеміологічний рівень).

Детермінанти поведінки для оцінювання курсу «Захисти себе від ВІЛ»

Знання	Ставлення	Наміри	Уміння
Шляхи передавання і методи захисту. Як зменшити ризик інфікування. Як будувати рівноправні стосунки. Як протидіяти дискримінації.	Серйозне ставлення до проблеми ВІЛ/СНІДу. Позитивне ставлення до відстрочення початку статевого життя. Негативне ставлення до вживання наркотичних речовин. Позитивне ставлення до використання презервативів. Толерантне ставлення до людей із ВІЛ.	Намір протидіяти негативному соціальному тиску. Намір не вживати наркотиків. Намір утримуватися від статевих стосунків. Намір використовувати презервативи у разі сексуальної активності.	Уміння сказати «ні» на пропозицію про сексуальну близькість. Уміння сказати «ні» на пропозицію вжити алкоголь. Уміння гідно сказати «ні» на інші небажані пропозиції. Уміння адекватно поводитись у разі загрози сексуального насилля. Уміння прийняти відповідальне рішення щодо використання презервативів.

 

У результаті спеціального моніторингового дослідження, проведеного для курсу «Вчимося жити разом» (стара назва «Школа проти СНІДу») у 2006–2007 роках, отримано статистично достовірні дані щодо позитивних змін за всіма показниками.

Кількість учнів, які правильно відповіли на всі запитання тесту «Знання», зросла у 24 рази. Якщо до проходження курсу на всі запитання тесту «Знання» правильно відповів лише кожен 70-й учень (1,4 %), то після навчання правильні відповіді на всі запитання дав кожен третій учень (34 %).

Кількість учнів, які демонструють максимально толерантне ставлення до ЛЖВ, зросла утричі — з 16 % у тестах «до» (кожен шостий учень виявив максимальний рівень толерантності до ЛЖВ) до 52 % у тестах «після» (кожен другий).

Кількість учнів, які мають твердий намір відкласти початок статевого життя до старшого віку, зросла на 13 %. За результатами тесту «до» — 71 % дев’ятикласників, «після» — 84 %.

Кількість старшокласників, які мають намір використовувати презервативи під час статевих контактів, збільшилася на 26 %.

Це доводить, що високоякісні профілактичні програми сприяють більш відповідальній поведінці та відстроченню початку статевого життя.

 

Список використаних джерел

1. Щодо актуальності питання збереження курсу «Основи здоров’я» в навчальних програмах 1–9 класів ЗОНЗ України [Електронний ресурс] : звернення Українського інституту соціальних досліджень ім. О. Яременка. — К., 2017. — 12 с. — Режим доступу: http://autta.org.ua/files/files/3_Rekomendatsii%20Instytutu%20Yaremenko%20shchodo%20predmetu%20OZ.pdf.
2. Звіт про результати дослідження ефективності проекту «Вчимося жити разом» [Електронний ресурс] : звіт. — К., 2016. — 70 с. — Режим доступу: https://drive.google.com/drive/folders/0Bzt9FAqrO9WcazN4Nkl3YndhcEU.
3. Міжнародний технічний посібник щодо статевої освіти. — ЮНЕСКО, 2010.
4. Міжнародні стандарти з профілактики вживання наркотиків. — УНЗ ООН, 2012. http://www.ummcda.org.ua/attachments/article/88/049346248.pdf

Розділ 3. Навчання учнів у галузі здоров'я, безпеки і соціальної інтеграції

3.1 Сучасне уявлення про здоров’я і соціальне благополуччя

Зміст

Холістична модель здоров’я

Фізичне благополуччя

Психологічне благополуччя

Соціальне благополуччя

Рівні здоров’я

Чинники впливу на здоров’я

Здоровий спосіб життя: мотивація і життєві компетентності

 

 

За холістичного підходу здоров’я розглядається не лише як відсутність хронічних хвороб, а набагато ширше, як стан загального добробуту, благополуччя. Здоров’я — це життєва енергія, натхнення і задоволення від насиченого подіями життя. Це здатність ставити цілі й досягати їх, максимально реалізовувати свій потенціал. Це свобода від болю, руйнівних пристрастей, егоїзму та духовного занепаду.

У преамбулі Статуту Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) зазначено, що здоров’я — це не лише відсутність хвороб або фізичних дефектів, а стан повного фізичного, психічного та соціального благополуччя.

Якщо взяти до уваги, що психологічне — це емоційне, інтелектуальне і духовне благополуччя, отримаємо п’ятивимірну модель здоров’я. Кожен із п’яти вимірів є важливим для загального благополуччя людини.

 

Фізичне благополуччя	Добре фізичне самопочуття, енергія, бадьорість, здатність витримувати фізичні навантаження.
Психологічне благополуччя	Інтелектуальне	Уміння вчитися й отримувати задоволення від навчання, здатність аналізувати проблеми та приймати зважені рішення.
	Емоційне	Здатність розуміти почуття — свої та інших людей, уміння долати невдачі, керувати стресами.
	Духовне	Усвідомлення свого призначення і сенсу життя, сприйняття загальнолюдських цінностей, залученість до культурної спадщини людства.
Соціальне благополуччя	Задоволення соціальним статусом і якістю стосунків з оточенням, здатність ефективно спілкуватися та взаємодіяти з людьми.

 

Усі три аспекти здоров’я — фізичний, психологічний і соціальний — тісно взаємопов’язані (подібно до триноги, на якій встановлено фотоапарат: якщо одна з ніжок коротша за інші, стійкість триноги порушується). Тому важливо зберігати рівновагу і дбати про всі аспекти благополуччя.

Наприклад, у поході юнаки і дівчата не лише тренують своє тіло (дбають про фізичне благополуччя), а й гартують волю, навчаються чогось нового, отримують задоволення від спілкування з природою (психологічне благополуччя), а також приємно проводять час зі своїми друзями, вчаться бути командою, надихати і підтримувати одне одного (соціальне благополуччя).

 

 

Фізичне здоров’я (благополуччя) характеризує рівень розвитку і функціональні можливості органів і систем людського організму.

Базовими показниками фізичного здоров’я є робота серця, стан імунної системи і здатність організму засвоювати кисень. Ознаки фізичного здоров’я: чиста гладка шкіра, здорові зуби, блискуче, міцне волосся, рухливі суглоби, пружні м’язи, здорове серце, відчуття бадьорості протягом дня, висока працездатність.

Фізичне здоров’я забезпечує енергію для повсякденного життя, полегшує адаптацію до навколишнього середовища (наприклад, до погодних умов), допомагає виживати в екстремальних ситуаціях. Воно підвищує наші шанси захиститися від інфекцій і уникати травм, а також швидко одужувати, якщо захворів. Для підтримки фізичного здоров’я важливо повноцінно відпочивати, мати нормальну вагу тіла, піклуватися про свою фізичну форму, особисту гігієну, а також проходити регулярний медичний огляд і лікуватися в разі потреби. Також важливо уникати шкідливого впливу на організм тютюну, алкоголю, інших психоактивних і токсичних речовин.

Ознаками фізичного нездоров’я можуть бути:

• порушення сну,
• відсутність апетиту,
• нездатність витримувати фізичні навантаження,
• порушення травлення,
• зіпсовані зуби,
• нездорова шкіра,
• підвищена стомлюваність,
• загальна слабкість.

Не існує «здоров’яміра», за допомогою якого можна було б точно виміряти рівень свого здоров’я. Тому кожен оцінює його суб’єктивно (за власними критеріями). Тут важливо бути реалістом. Якщо під здоров’ям розуміти п’ять років без будь-яких хвороб і здатність пробігати марафонську дистанцію, небагато хто назве себе здоровим. А коли розуміти здоров’я як баланс і здатність швидко одужувати — чимало людей переконані, що вони здорові.

 

 

Більшість людей вважає себе здоровими, якщо у них немає ознак порушення фізичного здоров’я. Однак вони можуть мати захворювання, навіть хронічні чи невиліковні, які не виявляються жодними аналізами і пов’язані з порушеннями їхньої ментальної (емоційної, інтелектуальної чи духовної) сфери.

Наше психологічне благополуччя залежить від того, що ми думаємо про себе, як долаємо стреси, засвоюємо інформацію і приймаємо рішення. Найважливішим критерієм психологічного благополуччя є відчуття психологічної рівноваги, яку пов’язують із гармонійною організацією психіки та її можливістю адаптуватися до стресів. Люди з високим рівнем психологічної рівноваги демонструють:

 

позитивну самооцінку, яка тісно пов’язана зі здатністю керувати своїм життям; послідовність і передбачуваність, що свідчить про сформованість характеру; цілеспрямованість, яка ґрунтується на позитивному баченні майбутнього і потребі у самореалізації; автономність (незалежність), що забезпечується умінням приймати відповідальні рішення; відчуття єдності з іншими людьми, яке приносить у життя стабільність і наповнює його сенсом.

 

Психологічно врівноважені люди більше насолоджуються життям і легше долають виклики і проблеми. Вони навіть інакше ставляться до них. «Здорова людина бачить у проблемах можливості, а хвора — у можливостях проблеми», — зауважив відомий психіатр Аллан Фромм.

Психологічно врівноважені люди усвідомлюють свої почуття і вміють висловити їх у найкращий спосіб. Вони здатні прийняти мудре рішення, керуючись моральними цінностями і відповідальністю. У таблиці наведено деякі ознаки психологічного благополуччя, а також ознаки порушення психологічної рівноваги.

 

Ознаки психологічного благополуччя	Ознаки порушення психологічної рівноваги
адекватне сприйняття дійсності	викривлене сприйняття дійсності
здатність засвоювати знання, логічно мислити	погіршення пам’яті, уваги, інших інтелектуальних здібностей
здатність аналізувати проблеми і приймати зважені рішення	хаотичність, категоричність мислення
цілеспрямованість, активність, незалежність	нерішучість, залежність від чужої думки
здатність дотримуватися соціальних норм і правил	схильність до порушення правил, моральних норм, законів
розвинене почуття відповідальності за себе (своє життя і здоров’я)	уникання відповідальності, наявність шкідливих звичок
критичне мислення	підвищена навіюваність
здатність адекватно оцінювати себе, самоповага	занижена самооцінка, утрата віри в себе, свої можливості
природність поведінки, вихованість, чемність	демонстративність, грубість, пихатість
здатність співчувати, доброзичливість	емоційна черствість, ворожість, агресивність
вміння пробачати і забувати образи	злостивість
володіння собою	імпульсивність, різноманітні фобії
оптимізм	тривожність, зневіра

 

 

Люди є істотами соціальними і не можуть нормально існувати без взаємодії з іншими людьми та суспільством. Важливим критерієм соціального благополуччя є показник соціальної адаптованості людини, який пов’язують з її здатністю ефективно спілкуватися та налагоджувати здорові міжособистісні стосунки, адаптуватися до соціальних норм і правил, що існують у суспільстві, взаємодіяти з державними інституціями.

Люди з високим рівнем соціального благополуччя:

 

мають розвинені комунікативні навички, уміють слухати і говорити, уникають непорозумінь; приязні у спілкуванні, демонструють толерантність і повагу до співрозмовника, їхня манера спілкування викликає повагу до них; у разі конфлікту дбають про інтереси всіх сторін, здатні запропонувати взаємовигідне рішення або піти на компроміс; легко знайомляться, добре почуваються навіть у незнайомій компанії; уміють дружити й обирати хороших друзів, дбають про приязні родинні стосунки; уміють надавати й отримувати допомогу, працювати в команді; здатні мотивувати і переконувати, бути лідером і вести за собою.

 

Про низький рівень соціального благополуччя свідчать:

• часті конфлікти та непорозуміння;
• відсутність близьких друзів, відчуття самотності;
• надмірна сором’язливість, нездатність звернутися по допомогу;
• нездорові стосунки в родині, у школі, з однолітками.

 

 

Рівні здоров’я можна уявити як динамічні стани на лінійці, на одному кінці якої — передчасна смерть, а на другому — ідеальне здоров’я. Між теоретичним поняттям «досконале здоров’я» і хворобою існують проміжні стадії.

 

Абсолютно здоровий — стан організму, за якого всі органи і системи функціонують ідеально (теоретичне поняття). Практично здоровий — організм підтримує всі показники в межах фізіологічної норми. Він здатний витримувати значні навантаження і за рахунок внутрішніх резервів швидко адаптується до змін у навколишньому середовищі. Збій адаптації — внаслідок тривалого впливу несприятливих факторів в організмі порушується система саморегуляції, накопичуються токсичні речовини, знижується активність імунної системи. Передхвороба — накопичуються дезадаптаційні зміни, виникає імунодефіцит, порушується обмін речовин. На цій стадії відбувається зниження больового порога, наростають втомлюваність і ризик виникнення захворювань. Хвороба — патологічний процес, що виявляється у формі виражених ознак (симптомів).

 

Досягнення високого рівня благополуччя залежить від багатьох чинників.

 

 

Здоров’я населення оцінюють за трьома показниками. Перший — показник дитячої смертності. Другий — кількість робочих днів, пропущених через хворобу. Третій — середня тривалість життя. Вплив медицини на ці показники, за оцінками ВООЗ, не перевищує 10  %. Решта залежить від спадковості (20  %), стану довкілля (19  %), а найбільше (51  %) — від нашого способу життя.

На деякі з цих чинників ми можемо впливати повністю, на інші — лише частково, на решту не маємо жодного впливу.

Спадковість

Спадковість — це те, що біологічно передається людині від батьків: колір очей, форма носа, зріст, особливості статури тощо. Науково доведено вплив спадковості майже на всі аспекти фізичного і психічного здоров’я. Однак це не знімає відповідальності кожного за своє здоров’я. Навпаки, ті, хто успадкував схильність до певного захворювання (наприклад, діабету), мають вести такий спосіб життя, щоб знизити ймовірність його виникнення.

Окрім фізичного здоров’я, спадковість впливає на базові інтелектуальні здібності й таланти — у спорті, музиці, образотворчому мистецтві.

Медицина

Якість і доступність медичних послуг — важливий чинник охорони здоров’я. У кризових ситуаціях він є вирішальним. Але набагато важливіше запобігти проблемам зі здоров’ям, тобто більше уваги приділяти профілактиці. Недаремно британці кажуть, що фунт профілактики кращий за тонну ліків.

Середовище (природне, техногенне, соціальне)

Навіть прихильники здорового способу життя не в змозі повністю компенсувати вплив несприятливих кліматичних умов, забрудненого повітря, підвищеного рівня шуму, радіації чи наслідків соціальних потрясінь.

З-поміж природних чинників на здоров’я людей найбільше впливають несприятливі погодні умови. Влітку зростає ризик для людей із серцево-судинними захворюваннями, а восени і взимку збільшується кількість тих, хто захворів на застуду і грип. Ризикують і ті, хто потрапив у зону стихійного лиха: землетрусу, виверження вулкана, посухи чи повені.

Технології — це доступні нам досягнення технічного прогресу. Сучасні медичні технології у діагностиці та лікуванні серцево-судинних захворювань, ВІЛ-інфекції допомагають багатьом людям жити довше і мати кращу якість життя. Інші технології — пастеризація молока, дезінфекція у лікарнях, вакцинація — суттєво зменшили поширення інфекційних захворювань. Існують технології очищення викидів промислових підприємств, що уможливлюють зниження рівня забруднення довкілля. Однак розвиток технологій може і негативно позначатися на здоров’ї. Механізми та автомати майже повністю звільнили людину від фізичної праці. Нині багато хто провадить малорухливий спосіб життя: сидить на роботі, користується транспортом замість того, щоб ходити пішки, удома відпочиває перед телевізором або грає в комп’ютерні ігри. Рівень фізичної активності таких людей дуже низький, і у них виникають проблеми зі здоров’ям.

Негативним наслідком технічного прогресу є техногенні аварії, що загрожують життю і здоров’ю людей. Сукупний ефект техногенних забруднень (хімічних, радіаційних, шумових) впливає на кожного, хто живе у забруднених зонах або вживає вирощені у них продукти.

Соціальне середовище — це насамперед родина, друзі, інші люди, з якими ви щодня спілкуєтеся. Сприятливе оточення — важливий чинник підтримання психологічної рівноваги.

Невід’ємною складовою життя підлітків є спілкування з однолітками (друзями, приятелями, однокласниками). Ті, хто дбає про своє здоров’я, можуть позитивно впливати і на здоров’я своїх друзів. А ті, хто поводиться ризиковано (курить, вживає алкоголь, порушує закон), нерідко психологічно тиснуть на своїх друзів, спекулюючи на їхній потребі належати до групи.

Соціальне середовище людини не обмежується її найближчим оточенням. На здоров’я впливають і такі соціальні чинники, як культура та засоби масової інформації. Особливості національної кухні, народні традиції, релігія — усе це елементи культури, які можуть впливати на здоров’я. Пізнання культури свого народу допомагає краще зрозуміти самого себе, сприяє формуванню ідентичності, а ознайомлення з різними культурами спонукає краще розуміти інших людей, формує толерантність.

Засоби масової інформації (ЗМІ) — телебачення, Інтернет, радіо, газети, журнали — надають інформацію. Вони також відіграють вирішальну роль у формуванні громадської думки. На жаль, не вся поширювана у ЗМІ інформація є достовірною. Так, реклама має на меті збільшення прибутків від продажу товару, тому нерідко висвітлює лише його кращі якості й приховує недоліки. Тому під час вибору товарів, продуктів, від яких залежить наше здоров’я, довіряти треба лише достовірним джерелам інформації (наприклад, публікаціям професійних організацій у сфері охорони здоров’я — Академії медичних наук, Міністерства охорони здоров’я, державних санітарних служб тощо).

Спосіб життя

Здоров’я і благополуччя залежать передусім від нас самих. Кожному під силу правильно харчуватися, покращувати фізичну форму, керувати стресами, не курити, не вживати алкоголь чи інші психоактивні речовини. Кожен здатен подбати про своє довкілля, гармонійні стосунки з оточенням, особистісний розвиток і наповненість життя глибоким сенсом.

Якщо ми нічого не робимо для свого здоров’я, переживаємо багато стресів, маємо шкідливі звички і схильність до невиправданих ризиків, рівень і резерви здоров’я знижуються.

А коли підтримуємо добру фізичну форму, живемо в гармонії зі своїм внутрішнім світом і світом навколишнім, протистоїмо негативному впливу оточення, то зазвичай досягаємо високого рівня благополуччя.

 

 

Спосіб життя — це сукупність типових для людини видів життєдіяльності. Він характеризується її звичками та особливостями поведінки на роботі, в побуті, на відпочинку.

Деякі наші вчинки і звички пов’язані із ризиком виникнення захворювань. Наприклад, куріння може спричинити рак легень, а ризиковані статеві стосунки — інфікування ВІЛ, ІПСШ.

Інші звички, навпаки, підвищують захисні можливості організму і покращують самопочуття та здоров’я. Це, зокрема: спати 8–10 годин на добу, щоранку снідати, вживати різноманітну їжу і достатню кількість води, виконувати фізичні вправи, щодня бувати на свіжому повітрі, дбати про гігієну тіла, одягу і житла, уникати травм, позбавитися шкідливих звичок.

Мотивація здорового способу життя. Науково доведено, що люди, які ведуть здоровий спосіб життя, зазвичай живуть довше, повніше реалізують себе і відчувають більше задоволення від життя. «Здоров’я настільки переважає всі інші блага, що здоровий жебрак щасливіший за хворого короля», — зазначав німецький філософ Артур Шопенгауер.

Чому ж так складно переконати людей дбати про своє здоров’я?

Лікарі, психологи і вчителі переконані, що самих лише знань недостатньо. Адже знати про здоровий спосіб життя — це одне, а вести його — зовсім інше. Згідно із законами психології, люди схильні повторювати дії, які приносять задоволення, й уникати того, що неприємне. На жаль, наслідки здорової і нездорової поведінки бувають оманливими, оскільки нагорода за здоровий спосіб життя зазвичай відтермінована в часі, а задоволення від неправильної поведінки може наставати миттєво.

Те, що шкодить здоров’ю, буває смачним (як тістечка або чіпси) чи цікавим (як комп’ютерні ігри). Однак надмірне захоплення жирною та солодкою їжею може призвести до ожиріння, а часті ігри у «стрілялки» і «бродилки» — до комп’ютерної залежності. І навпаки, регулярні заняття спортом потребують самодисципліни, а здорове харчування передбачає певні обмеження.

Тому вибір на користь здоров’я потребує високого рівня розуміння і зацікавленості. Ось чинники, що сприяють такому вибору:

 

особиста відповідальність за своє життя — віра в те, що на кораблі свого життя ви є капітаном, а не пасажиром; високий рівень самоповаги — упевненість, що ви гідні всього найкращого, що може дати вам життя; віра в те, що здорова поведінка забезпечує позитивні результати; наявність спеціальних та життєвих навичок, сприятливих для здоров’я.

 

Список використаних джерел

1. Байер К., Шейнберг Л. Здоровый образ жизни / Пер. с англ. М. Д. Гроздовой и др. — М.: Мир, 1997. — 368 с.https://search.rsl.ru/ru/record/01001783786
2. Гладышев Ю. В., Гладышева Н. Г. Валеология: Учебно-методический комплекс. — Новосибирск: НГУЭУ, 2008. — 108 с. — Режим доступа: http://valeologija.ru/knigi/valeologiya-uchebnij-komlpeks-gladisheva.
3. Воронцова Т. В., Пономаренко В. С. Основи здоров’я. Підручник для 7 класу загальноосвітніх закладів.
4. Здоровий спосіб життя [Электронный ресурс] : курс уроков. — Режим доступа: http://4brain.ru/zozh/pitanie.php. — Тема с экрана.

3.2 Базова інформація про безпеку

Зміст

Безпека — базова потреба людини

Принципи безпечної життєдіяльності

Аналіз ситуацій і оцінка ризиків

Сучасний комплекс проблем безпеки

Правила безпечної поведінки

 

 

	Безпека — це відсутність загроз життєво важливим інтересам людини: її життю, здоров’ю і добробуту.

 

Безпека належить до базових людських потреб і є потребою дефіциту. Це означає, що доки людина не почувається безпечно, вона не може належним чином дбати про потреби вищого порядку — соціальні та духовні.

І навпаки, навіть мінімальне відчуття безпеки породжує прагнення до соціальних зв’язків. Задоволення потреб у повазі та визнанні підвищує рівень соціальної безпеки. Адже в такому разі особисті інтереси людини збігаються з інтересами соціального оточення і підтримуються ним.

Найвищою потребою людини є духовний розвиток, що спонукає її дбати не лише про безпеку свою та близьких, а й про безпеку наступних поколінь і всього живого на Землі.

Абсолютна безпека, як і абсолютне здоров’я, є категорією теоретичною, адже ніхто цілковито не захищений від випадкових небезпек, наприклад від імовірності потрапити у ДТП.

Рівень особистої безпеки залежить насамперед від самої людини: як вона вміє передбачати небезпеки й уникати їх, раціонально діяти у небезпечній ситуації, від її характеру й особистих якостей. Наприклад, оптимізм і віра у власні сили допомагають вижити в екстремальній ситуації, а така риса характеру, як поміркованість, — уникати зайвих ризиків. І навпаки, песимізм відбирає сили і надію, а звичка «ходити по краю» перетворює життя на суцільний екстрим.

Однак безпека людини залежить не лише від її поведінки, а й від кількості та сили загроз, що існують у суспільстві. Загалом поведінка людини дає їй змогу лише реалізовувати (чи не реалізовувати) суспільний рівень безпеки.

 

 

Із давніх-давен люди вивчають небезпечні ситуації, щоб уникати їх і запобігати їм. Та коли це неможливо, намагаються діяти так, щоб урятуватися. Існують загальні принципи безпечної життєдіяльності, які можна звести до формули: «Передбачати, запобігати, діяти».

 

Передбачати — означає: вміти розпізнавати небезпечні ситуації; передбачати наслідки своїх дій; оцінювати ризик. Запобігати — означає: діяти так, щоб не потрапляти у небезпеки; самому не створювати небезпек (наприклад, на дорозі й у транспорті); вживати запобіжних заходів (наприклад, встановлювати охоронну сигналізацію, проводити пожежні тренування). Діяти — означає: не розгубитися, тобто бути фізично і психологічно готовим діяти у небезпечній ситуації; знати, що і як треба робити в таких випадках; уміти зв’язуватись і взаємодіяти з рятувальними службами, правильно використовувати рятувальне спорядження; не втрачати надії й боротися, зробити все можливе, щоб урятуватися самому і допомогти іншим.

 

Щоб поводитися відповідно до принципів безпечної життєдіяльності, недостатньо лише знати їх. Люди, робота яких пов’язана з постійним ризиком (пожежники, рятувальники, пілоти-випробувачі, альпіністи, водолази), вважають запорукою своєї безпеки знання, витримку, вміння миттєво аналізувати ситуацію, оцінювати ризики і приймати рішення.

 

 

Поняття ризику. Потрапивши в будь-яку незнайому ситуацію, треба оцінити рівень її безпеки. У такий спосіб перевіряють, чи існує загроза життю і здоров’ю. Таку загрозу ще називають ризиком, а джерела ризику — чинниками ураження.

Майже всі життєві ситуації пов’язані з ризиком. Як визначити, що ситуація є дуже ризикованою? Для цього, оцінюючи ризик, слід вважати:

• на ймовірність виникнення події;
• масштаби її наслідків.

Наприклад, імовірність того, що в автозаправну станцію вдарить блискавка, доволі мала. Але внаслідок цього може статися потужний вибух, який зруйнує все навкруги і призведе до забруднення довкілля. З огляду на серйозні наслідки ризик вважають високим і обладнують автозаправки спеціальними щоглами з громовідводами.

Види ризику. Виділяють три види ризику для життя і здоров’я людини:

 

фізичний — пов’язаний із життям і фізичним здоров’ям людини (кататися на велосипеді без шолома, гратися на залізничній колії); психологічний — пов’язаний з упевненістю, гідністю, самоповагою (провалитись на іспиті, не вступитися за того, кого ображають); соціальний — пов’язаний з авторитетом, популярністю, успіхом (посваритися з другом, порушити загальноприйняті правила).

 

Розрізняють ризик виправданий і невиправданий. Розпочинаючи нову справу, беручи участь у конкурсі, спортивному змаганні, ми ризикуємо розчаруватись, утратити авторитет. Однак такий ризик є виправданим, адже недарма говорять: «Хто не ризикує, той не виграє». Іноді кажуть, що ризик — благородна справа. Це стосується випадків, коли людина ризикує собою заради інших (захищає слабших, рятує чиєсь життя).

Проте дехто має схильність до нерозумних вчинків: курить, вживає алкоголь, наркотики, поводиться агресивно або вчиняє протиправні дії. Така поведінка є невиправдано ризикованою. Зазвичай одні види ризикованої поведінки спричиняють інші. Більшість кримінальних злочинів, ДТП, утоплень, нещасних випадків у побуті та на виробництві пов’язана з уживанням алкоголю та наркотиків.

 

 

В усі часи батьки, вчителі навчали дітей особистої безпеки: як уникати небезпек, вести здоровий спосіб життя, як правильно поводитися в екстремальних ситуаціях, надавати домедичну допомогу.

Дехто може подумати, що цього достатньо, що світ, правду кажучи, не змінився. Виникли, звісно, нові небезпеки, пов’язані з наслідками технічного прогресу, але створено й служби, які допомагають людям у нових умовах, наше життя стає безпечнішим і комфортнішим.

Однак нині людство вступило в нову епоху свого розвитку. Тепер безпека кожного залежить не лише від його поведінки і від рівня безпеки в суспільстві (національної безпеки), а й від безпеки всього людства і біосфери загалом. Додавши загрозу зіткнення планети з великим метеоритом чи кометою, матимемо сучасний комплекс проблем безпеки (мал.).

 

 

 

У шкільних курсах превентивної освіти розглядаються теми, присвячені питанням безпечної поведінки у навколишньому середовищі, зокрема:

• Безпека у школі.
• Побутова безпека.
• Дорожня безпека.
• Пожежна безпека.
• Соціальна безпека.
• Безпека на природі.
• Надзвичайні та екстремальні ситуації.
• Надання невідкладної допомоги.

Далі наведено приклади правил безпечної поведінки у вигляді інструкцій.

 

Правила безпеки на багатолюдних громадських заходах (мітингах) Залиште дітей вдома. Не беріть із собою предметів, що колють або ріжуть. Не беріть наплічник або сумку на довгому ремінці, їх може затиснути натовп, також вас можуть пограбувати. Кінці хустки, краватки, шарфу треба заправити під одяг. Без крайньої необхідності не беріть плакатів на жердинах і палицях. Вони можуть бути небезпечними, коли натовп стає некерованим. Не беріть із собою фотоапарат, відеокамеру, інші коштовні речі, не вдягайте прикрас. Візьміть із собою посвідчення особи. Не наближайтеся до агресивно налаштованих груп, осіб. Не намагайтеся потрапити ближче до трибуни чи мікрофона. Якщо виник конфлікт із поліцією, не втрачайте самовладання, не робіть різких рухів, не кричіть, не біжіть. Якщо вас затримали, не намагайтеся на місці сперечатися і доводити, що ви тут випадково. Не намагайтесь йти проти руху натовпу, уникайте його центру, а також краю, небезпечного сусідства з вітринами, стінами, парканами, стовпами. Ухиляйтеся від усього нерухомого на шляху, інакше вас можуть розчавити. Не чіпляйтеся ні за що руками — їх можуть зламати. Не намагайтеся підняти речі, які впали. Якщо ви впали, швидко підтягніть до себе ноги, захистіть голову, згрупуйтесь і спробуйте ривком встати. Зі щільного, але нерухомого натовпу вибирайтеся, прикинувшись хворим або зробивши вигляд, що вас нудить.

 

Правила безпеки в Інтернеті Ніколи не надавайте невідомим секретні відомості (такі як номер рахунку або пароль) у відповіді на повідомлення електронної пошти, миттєве повідомлення або повідомлення з соціальної мережі. Перш ніж вводити секретні відомості під час оплати в Інтернеті, зверніть увагу на наявність таких ознак, як адреса веб-сторінки, що починається з префікса https і значка у вигляді закритого замка  поруч з адресним рядком, який означає безпечне з’єднання. Ніколи не відповідайте на прохання від «членів сім’ї» надіслати гроші, на пропозиції про угоду, які занадто гарні, щоб бути правдою, на повідомлення про розіграші лотереї, в яких ви не брали участі, або інші шахрайські повідомлення. Не переходьте за посиланнями і не натискайте кнопки у спливаючих повідомленнях, які здаються підозрілими. Використовуйте надійні паролі та зберігайте їх у таємниці. Ніколи не оприлюднюйте особисту інформацію, яку ви не хотіли б бачити на дошці оголошень. Підходьте вибірково до пропозицій дружби. Періодично аналізуйте, хто має доступ до ваших сторінок у соціальних мережах, а також переглядайте інформацію, яку ці користувачі публікують про вас.

 

Список використаних джерел

1. Воронцова Т. В., Пономаренко В. С. Основи здоров’я. Підручник для 7 класу загальноосвітніх закладів. http://autta.org.ua/ua/resources/textbooks_materials/

3.3 Соціальна і здоров’язбережувальна компетентність

Зміст

Поняття соціальної і здоров’язбережувальної компетентності

Складові соціальної і здоров’язбережувальної компетентності

Очікувані результати шкільної превентивної освіти

Зміст шкільних програм із питань здоров’я та безпеки

Компетентнісний підхід до навчання учнів

 

 

	Соціальна і здоров’язбережна компетентність — це здатність людини планувати і реалізовувати свою життєдіяльність у спосіб, сприятливий для здоров’я і безпеки самої людини та її соціального оточення.

 

Здоров’язбережна компетентність набувається через формування сприятливих для здоров’я, безпеки і соціальної інтеграції знань, умінь, ставлень (психологічних установок, принципів, цінностей, вірувань, прагнень). Розвиток здоров’язбережної компетентності у сучасному світі дедалі частіше відбувається шляхом впровадження превентивної освіти на засадах розвитку життєвих навичок.

 

	Превентивна освіта — це комплексний цілеспрямований вплив на особистість у процесі її динамічної взаємодії із соціальними інституціями, спрямований на фізичний, психологічний, духовний, соціальний розвиток особистості, формування в неї відповідальної поведінки, імунітету до можливих негативних впливів соціального оточення; профілактика чи корекція негативних проявів поведінки.

 

 

Важливими складовими здоров’язбережної компетентності є сприятливі для здоров’я спеціальні та психосоціальні компетенції (життєві навички).

До психосоціальних компетенцій (життєвих навичок) належать: позитивна самооцінка, самоконтроль, керування стресами, мотивація успіху і гартування волі, аналіз проблем і прийняття зважених рішень, критичне і творче мислення, ефективне спілкування, співчуття, розв’язання конфліктів, протистояння негативним соціальним впливам тощо.

До спеціальних компетенцій належать: санітарно-гігієнічні навички, раціональне харчування, рухова активність, загартування, організація режиму праці та відпочинку, надання першої допомоги тощо.

Перелік спеціальних та життєвих навичок та їхніх складових наведено в таблиці.

---

	Різновидність навичок	Складові навичок (уміння, звички…)
Навички, що сприяють фізичному здоров’ю	Навички раціонального харчування	дотримання режиму харчування; уміння складати харчовий раціон з урахуванням реальних можливостей, потреб та користі; уміння визначати і зберігати високу якість харчових продуктів.
	Навички рухової активності	виконання ранкової зарядки; регулярні заняття фізичною культурою, рухові ігри, фізична праця.
	Санітарно-гігієнічні навички	навички особистої гігієни; уміння виконувати гігієнічні процедури (доглядати за шкірою, зубами, волоссям тощо).
	Режим праці та відпочинку	уміння чергувати розумову та фізичну активність; уміння знаходити час для регулярного харчування й повноцінного відпочинку.
Життєві навички, що сприяють соціальному здоров’ю	Навички ефективного спілкування	уміння слухати; уміння чітко висловлювати свої думки; уміння виражати свої почуття; уміння просити про послугу або допомогу; володіння невербальною засобами спілкування (жести, міміка, інтонація тощо); уміння адекватно реагувати на критику.
	Навички співчуття	уміння розуміти почуття, потреби і проблеми інших людей; уміння висловити це розуміння; уміння зважати на почуття інших людей; уміння допомагати та підтримувати.
	Навички розв’язання конфліктів	уміння розрізняти конфлікти поглядів і конфлікти інтересів; уміння толерантно розв’язувати конфлікти поглядів; уміння розв’язувати конфлікти інтересів за допомогою конструктивних переговорів.
	Навички поведінки в умовах тиску, погроз, дискримінації	уміння уникати небезпечних ситуацій і діяти при загрозі насилля; обстоювати свою позицію та відмовлятися від небажаних пропозицій, зокрема й пов’язаних із залученням до куріння, вживання алкоголю, наркотичних речовин; уміння розрізняти прояви дискримінації, зокрема щодо людей з особливими потребами, ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД; навички впевненої поведінки, зокрема й застережливих дій щодо ВІЛ/СНІДу.
	Навички спільної діяльності та співробітництва	уміння працювати в «команді»; уміння адекватно оцінювати свої здібності, свій внесок у спільну діяльність; уміння визнавати внесок інших у спільну роботу.
Життєві навички, що сприяють духовному та психічному здоров’ю	Самоусвідомлення та самооцінка	позитивне ставлення до себе, інших людей, до життєвих перспектив; уміння реально оцінювати свої здібності та можливості; адекватна самооцінка; уміння адекватно сприймати оцінки інших людей.
	Навички самоконтролю	уміння правильно виражати свої почуття; уміння контролювати прояви гніву, долати тривогу; уміння переживати невдачі; уміння раціонально планувати час.
	Мотивація успіху та тренування волі	уміння зосереджуватися на досягненні мети; розвиток наполегливості та працьовитості; установка на успіх і віра в себе.
	Аналіз проблем і прийняття рішень	уміння визначати суть проблеми та причини її виникнення; здатність сформулювати декілька варіантів розв’язання проблеми; уміння передбачити наслідки кожного з варіантів для себе та інших людей; уміння оцінювати реальність кожного з варіантів, враховуючи власні можливості та життєві обставини; здатність вибирати оптимальні рішення.
	Визначення життєвих цілей та програм	уміння визначати життєві цілі, керуючись своїми потребами, нахилами, здібностями; уміння визначати пріоритети й раціонально використовувати час; уміння планувати свою діяльність, враховуючи аналіз можливостей і обставин.

 

 

Мета шкільної превентивної освіти — мотивувати і підготувати дітей та підлітків дотримуватися моделей поведінки, сприятливих для особистого, сімейного і суспільного здоров’я, безпеки, добробуту та сталого розвитку.

Узагальнені очікувані результати шкільної превентивної освіти представлені у таблиці.

 

Результат 1. Учні розуміють сучасні концепції здоров’я і безпеки, пов’язані зі зміцненням здоров’я, профілактикою захворювань і травматизму. Обґрунтування. Сприйняття основних концепцій здоров’я, безпеки та шляхів їх досягнення створює основу для зміцнення здоров’я та посилення здорової поведінки серед молоді. Цей результат включає основні концепції, засновані на доведених теоріях і моделях впливу на поведінку в контексті здоров’я і безпеки. Критерії досягнення цього результату включають і індикатори зменшення ризику, і індикатори зміцнення здоров’я.

Результат 2. Учні досліджують вплив сім’ї, однолітків, культури, засобів масової інформації, технологій та інших чинників на здорову поведінку. Обґрунтування. Здоров’я залежить від багатьох позитивних і негативних впливів у суспільстві. Цей результат фокусується на виявленні та розумінні різних внутрішніх і зовнішніх факторів, які впливають на поведінкові практики серед молоді, зокрема на особисті цінності, переконання і прийняття норм поведінки.

Результат 3. Учні демонструють здатність знаходити достовірну інформацію, корисні продукти і послуги для зміцнення здоров’я. Обґрунтування. Доступ до достовірної інформації для зміцнення здоров’я та просування здорових товарів і послуг має вирішальне значення в профілактиці, ранньому виявленні та вирішенні проблем зі здоров’ям. Цей результат фокусується на тому, як визначити й отримати доступ до надійних ресурсів та відмовитися від неперевірених джерел. Навички аналізу, порівняння та оцінки альтернативних варіантів ресурсів надають можливість учням досягти грамотності в питаннях здоров’я.

Результат 4. Учні демонструють здатність використовувати навички міжособистісного спілкування для зміцнення здоров’я та запобігання або зниження ризику для здоров’я. Обґрунтування. Ефективне спілкування підвищує особисте, сімейне і громадське здоров’я. Цей результат фокусується на тому, як відповідальні люди використовують вербальні і невербальні навички спілкування для того, щоб розвивати і підтримувати здорові особисті стосунки. Здатність організовувати і передавати інформацію та почуття є основою для зміцнення міжособистісних стосунків, запобігання конфліктам або їх конструктивного розв’язання.

Результат 5. Учні демонструють здатність використовувати навички ухвалення рішень для зміцнення здоров’я. Обґрунтування. Навички ухвалення рішень необхідні для того, щоб визначати, впроваджувати і підтримувати поведінкові практики, сприятливі для здоров’я і безпеки. Цей результат містить основні кроки, які необхідні для ухвалення здорових рішень. У контексті зміцнення здоров’я процес ухвалення рішень дає людям змогу співпрацювати з іншими з метою зменшення ризиків та поліпшення якості життя.

Результат 6. Учні демонструють здатність використовувати навички постановки мети для зміцнення здоров’я. Обґрунтування. Навички цілепокладання необхідні для того, щоб допомогти учням визначати, приймати і дотримуватися здорового способу життя. Цей результат включає критично важливі кроки, необхідні для досягнення і короткострокових, і довгострокових цілей щодо здорового способу життя. Ці навички надають людям можливість мати прагнення і формувати плани на майбутнє.

Результат 7. Учні демонструють здатність дотримуватися здорової поведінки та запобігати або знижувати ризики для життя і здоров’я. Обґрунтування. Поведінкова практика зміцнення здоров’я може зробити внесок у підвищення якості життя. Багатьом захворюванням і травмам можна запобігти шляхом зменшення шкідливої ризикованої поведінки. Цей результат сприяє прийняттю особистої відповідальності за своє здоров’я і заохочує дотримуватися практик здорового способу життя.

Результат 8. Учні демонструють здатність пропагувати зміцнення особистого, сімейного та громадського здоров’я. Обґрунтування. Адвокаційні навички допомагають учням посилити соціальні норми щодо здорового способу життя. Цей результат допомагає молоді розвивати важливі життєві навички пропаганди здоров’я і заохочення інших до здорового способу життя.

 

 

Узагальнений зміст шкільної превентивної освіти наведено у таблиці.

Тематичні блоки превентивної освіти		Зміст тематичних блоків
Життя і здоров’я людини		Безпека, здоров’я, здоровий спосіб життя, безпека життєдіяльності
		Розвиток дитини (фізичний, психічний, соціальний)
Фізичне здоров’я		Особиста гігієна
		Рухова активність і загартування
		Раціональне харчування
		Режим праці і відпочинку. Профілактика «шкільних захворювань»
Соціальне здоров’я	Соціальне середовище і здоров'я	Ефективне спілкування
		Соціальна взаємодія (культура взаємин між статями, робота в команді, співчуття, мирне розв’язання конфліктів)
		Протидія соціальному тиску і дискримінації
		Профілактика соціально небезпечних захворювань і шкідливих звичок
	Безпечне довкілля	Небезпечні місця і ситуації
		Безпека у школі
		Побутова безпека
		Дорожня безпека
		Пожежна безпека
		Соціальна безпека
		Безпека на природі
		Надзвичайні і екстремальні ситуації
		Надання невідкладної допомоги
Психічне та духовне здоров’я		Позитивна ідентичність (розвиток самоповаги і поваги до інших людей)
		Емоційне благополуччя (самоконтроль, керування стресами, мотивація успіху і гартування волі)
		Інтелектуальне благополуччя (уміння вчитись, аналіз проблем і прийняття рішень, критичне і творче мислення)
		Духовне благополуччя (орієнтація на загальнолюдські цінності, пізнавальні, естетичні, етичні потреби, потребу у самореалізації)

 

 

Життєві навички, сприятливі для здоров’я, безпеки і соціальної інтеграції, набуваються у процесі діяльнісного (компетентнісного) підходу до навчання. Компетентнісний підхід передбачає використання на уроках інтерактивних методів, які забезпечують: активну участь кожного учня; творчу співпрацю учнів між собою і з учителем; навчання на ситуаціях, наближених до реального життя; сприятливий емоційний клімат у класі; формування відчуття класу як єдиної команди тощо.

 

Список використаних джерел

1. Організація профілактичної роботи у навчальних закладах: посібник для адміністраторів системи освіти / О. В. Березюк, Т. В. Воронцова, О. В. Єресько, В. С. Пономаренко, І. А. Скорбун. — Київ: «Здоров’я через освіту», 2014. — 128 c.
2. Соціальні детермінанти здоров’я і благополуччя підлітків. Дослідження «Поведінка дітей шкільного віку у випадку охорони здоров’я»: міжнародний звіт за результатами обстеження 2009-2010 рр. / Під ред. C. Currie та ін. — Копенгаген: Європейське регіональне бюро ВООЗ, 2012. — 253 c. — (Серія «Політика охорони здоров’я дітей і підлітків», випуск № 6).
3. National Health Education Standards: achieving excellence [Electronic resource]. — Available at: https://sparkpe.org/wp-content/uploads/NHES_CD.pdf.

3.4 Методика компетентнісного навчання

Зміст

Поняття і класифікація ЖН

Життєві навички для розбудови миру

Ознаки технології ООЖН

Класифікація методів навчання

Ефективність інтерактивного навчання життєвих навичок

 

 

	За визначенням ВООЗ, життєві навички — це здатність до адаптації, позитивної поведінки та подолання труднощів щоденного життя.

 

Чітко визначеного повного переліку життєвих навичок немає. Не існує і єдиної загальновизнаної класифікації життєвих навичок.

Найчастіше життєві навички об’єднують у дві групи: внутрішньоперсональні (психологічні) та міжперсональні (соціальні). Внутрішньоперсональні навички поділяють на емоційно-вольові та інтелектуальні (когнітивні).

 

Короткий опис психологічних і соціальних навичок наведено у таблиці.

 

Емоційно-вольові навички

Навички самоконтролю: вміння контролювати прояви гніву; вміння долати тривогу; вміння переживати невдачі. Керування стресами: вміння раціонально планувати час; позитивне мислення; вміння застосовувати методи релаксації; вміння пережити горе, втрату, травму, насильство. Мотивація до успіху і тренування волі: віра в те, що ти — господар свого життя; здатність концентруватися на досягненні мети; розвиток цілеспрямованості і працьовитості.

Інтелектуальні навички

Самосвідомість і самооцінка: здатність усвідомлювати свою унікальність; позитивне ставлення до себе, інших людей і життєвих перспектив; адекватна самооцінка: здатність реально оцінювати свої здібності і можливості, адекватно сприймати оцінки інших людей; усвідомлення своїх прав, потреб, цінностей і пріоритетів; визначення життєвої мети. Аналіз проблем і прийняття рішень: вміння визначити суть проблеми і причини її виникнення; здатність знайти різні варіанти вирішення проблеми; вміння передбачити результати різних варіантів для себе та інших людей; вміння оцінити реалістичність кожного варіанта з урахуванням його особливостей і життєвих обставин; здатність вибрати оптимальне рішення. Навички групової роботи та адвокації: уміння бути членом команди, працювати на результат; уміння висловити повагу до внеску інших осіб; сприйняття різних стилів поведінки; лідерські навички; навички впливу і переконливості; навички встановлення контактів і мотивування.

Навички, що сприяють соціальному благополуччю

Навички ефективного спілкування: активне слухання; вміння чітко висловлювати свою думку; вміння відкрито висловлювати свої почуття без тривоги і звинувачень; адекватна реакція на критику; вміння попросити про послугу, допомогу. Навички співпереживання: здатність розуміти почуття, потреби і проблеми інших людей; вміння висловити це розуміння; вміння надати підтримку і допомогу. Навички врегулювання конфліктів: здатність розрізняти конфлікти поглядів і конфлікти інтересів; вміння вирішувати конфлікти поглядів на основі толерантності; вміння вирішувати конфлікти інтересів шляхом конструктивних переговорів. Навички поведінки в умовах тиску, погроз, дискримінації: навички впевненої поведінки; вміння обстоювати свою позицію і відмовлятися від небезпечних пропозицій; протидія дискримінації. Навички групової роботи та адвокації: уміння бути членом команди, працювати на результат; уміння висловити повагу до внеску інших осіб; сприйняття різних стилів поведінки; лідерські навички; навички впливу і переконливості; навички встановлення контактів і мотивування.

 

 

Життєві навички сприяють розвитку таких особистих якостей, як миролюбність, толерантність, чуйність, оптимізм, стресостійкість, а також зменшенню рівня агресії та створенню сприятливого психологічного клімату в родині, класі, школі. Масове впровадження у навчальних закладах програм розвитку життєвих навичок через декілька років сприятиме зменшенню рівня агресії у суспільстві та розбудові сталого миру в державі.

 

До життєвих навичок, які сприяють розвитку миролюбності, відносять навички: самоусвідомлення та самооцінки; ефективної комунікації; кооперації; керування стресами; емпатії; асертивності (неагресивної впевненості); розв’язання проблем і прийняття рішень; запобігання ескалації та розв’язання конфліктів; пошуку консенсусу і примирення.

 

 

Із середини ХХ століття у педагогічному лексиконі з’явилися такі поняття, як «педагогічна технологія», «технологія навчання», «освітня технологія». Згідно з тлумачним словником, технологія — це сукупність прийомів, застосовуваних у якій-небудь справі, майстерності, мистецтві. Оскільки, на думку О. М. Пєхоти [4], педагогіка є не лише наукою і не тільки мистецтвом, а перш за все прикладною дисципліною, тому, як і всі прикладні дисципліни, вона має бути технологічною.

Освітня технологія — це технологічний ланцюжок дій, операцій і комунікацій, послідовність виконання яких сприяє оптимізації навчально-виховного процесу, гарантує досягнення визначеної мети та конкретних очікуваних результатів і який може бути відтворений у широких масштабах без втрати результативності. Органічною частиною будь-якої освітньої технології є діагностичні процедури, що містять критерії, показники та інструменти вимірювання результатів діяльності.

ООЖН (Освіта на Основі розвитку Життєвих Навичок) — це освітня технологія, що забезпечує впровадження методики розвитку життєвих навичок. Педагогічну ООЖН-технологію впроваджено у більш як 80 країнах світу. В Україні вона вважається найбільш адекватним підходом у впровадженні обов’язкового шкільного предмета «Основи здоров’я», а також для факультативних курсів профілактичного спрямування. Впровадження ООЖН у навчальні плани шкіл України було оцінено міжнародними експертами як «визначне досягнення». У таблиці нижче наведено основні характеристики успішно апробованої в Україні ООЖН-технології.

 

Ознаки ООЖН-технології
Теоретичне і методичне підґрунтя ООЖН-технології	Концепція особистісно орієнтованого виховання. Концепція Школи, дружньої до дитини. Педагогічні технології: синтез технологій колективного, інтерактивного, розвивального навчання, створення ситуації успіху, а також ігрових, проектних та ІКТ-технологій.
Досвід успішного впровадження в Україні	Обов’язковий предмет «Основи здоров’я» (1–9 класи). Факультативні курси: «Корисні звички» (1–4 класи); «Я — моє здоров’я — моє життя» (5–6 класи); «Захисти себе від ВІЛ» (10–11 класи, ПТНЗ, ВНЗ); «Вчимося жити разом» (1–10 (11) класи).
Методи і форми навчання	Поєднання індивідуальних, групових та фронтальних форм, методів і прийомів, що забезпечують активну участь, партнерську взаємодію суб’єктів навчально-виховного процесу, враховують індивідуальні особливості і стилі навчання, максимально базуються на особистому досвіді учнів.
Вимоги до підготовки педагога	Знання принципів і теоретичних засад превентивної освіти та змісту впроваджуваного курсу (програми). Знання концепції життєвих навичок, методики розвитку життєвих навичок, складових педагогічної технології ООЖН (освіти на основі розвитку життєвих навичок). Володіння інтерактивними методами викладання. Досвід практичного відпрацювання базових тренінгів за курсом (програмою).
Вимоги до навчально-методичних матеріалів	Спрямовані на розвиток психосоціальних (життєвих) навичок. Містять тематику, що відповідає віку. Враховують природні потреби учнів. Зміст підручників та посібників наближено до реального життя. Написані мовою, зрозумілою для цільової аудиторії. Є комплектними (видання для вчителя, учнів, батьків).
Вимоги до організації навчально-виховного процесу	Заняття проводить підготовлений педагог. Є приміщення, що підходить для застосування інтерактивних методів навчання (роботи в колі, дискусій у малих групах, рухливих вправ тощо). Педагог використовує інтерактивні методи навчання. Учнів забезпечують навчальними матеріалами (підручниками, робочими зошитами або роздатковими матеріалами). Перед або одночасно з впровадженням курсу (програми) проводиться презентаційний тренінг для педагогічного колективу з метою демонстрації ефективності педагогічної ООЖН-технології. Проводяться презентаційні тренінги для батьків з метою розбудови партнерства з сім’єю. У навчальному закладі діють правила, розроблені за участю учнів та батьків, які забезпечують сприятливу психологічну атмосферу та забороняють агресивну поведінку і вживання психоактивних речовин. Здійснюється підготовка волонтерів для допомоги вчителю та проведення роботи серед однолітків за методом «рівний — рівному». Здійснюється анкетування учнів за процедурою до і після для оцінки ефективності навчання.

 

 

Залежно від характеру взаємодії вчителя та учнів розрізняють пасивні, активні та інтерактивні методи навчання.

 

	Пасивні методи — це навчання, у процесі якого вчитель є основною дійовою особою, що керує ходом заняття, а учні виступають у ролі пасивних слухачів, підпорядкованих директивам вчителя.

 

Зв’язок педагога з учнями здійснюється за допомогою опитувань, самостійних, контрольних робіт, тестів тощо.

Хоч з огляду на ефективність засвоєння навчального матеріалу пасивні методи є малоефективними, однак вони мають деякі плюси: відносно проста підготовка до заняття з боку вчителя, можливість викладу великого обсягу навчального матеріалу за обмежений час, можливість працювати з великою аудиторією.

 

	Активні методи — це навчання, в процесі якого учні та вчитель взаємодіють один з одним, і учні тут не пасивні слухачі, а активні учасники. Якщо пасивні методи передбачають авторитарний стиль взаємодії, то активні переважно акцентують на демократичному стилі.

 

 

	Інтерактивні методи — форма навчання, в процесі якого учні та вчитель перебувають у процесі динамічної групової взаємодії. Це співпраця, взаємонавчання: вчитель — учень, учень — учень. При цьому вчитель і учень — рівноправні, рівнозначні суб’єкти навчання.

 

Інтерактивна взаємодія виключає домінування одного учасника навчального процесу над іншим, однієї думки над іншою. Учні вчаться бути демократичними, спілкуватися з іншими людьми, критично мислити, приймати обґрунтовані рішення.

 

На відміну від активних методів, інтерактивні методи орієнтовані на більш широку взаємодію учнів не тільки з вчителем, а й один з одним, на переважання активності учнів у процесі навчання. Роль вчителя під час інтерактивних занять зводиться до спрямування діяльності учнів на досягнення цілей заняття.

Науковцями і практиками визнано, що набуття знань, формування вмінь і навичок, розвиток особистісних якостей, набуття певних компетентностей особистості учня є найбільш ефективними, якщо в навчально-виховному процесі використовуються інтерактивні форми і методи.

 

 

За допомогою інтерактивних технологій учні мають можливість:

 

аналізувати навчальну інформацію, творчо підходити до засвоєння навчального матеріалу й таким чином робити доступнішим засвоєння знань; навчитись формулювати власну думку, правильно її висловлювати, доводити власну точку зору, аргументувати й дискутувати; навчитись слухати іншу людину, поважати альтернативну думку; моделювати різні соціальні ситуації, збагачувати власний соціальний досвід через включення в різні життєві ситуації, їх моделювання; вчитись будувати конструктивні стосунки в групі, уникати конфліктів, розв’язувати їх, шукати компроміси, прагнути діалогу та консенсусу; розвивати навички проектної діяльності, самостійної роботи, виконання творчих робіт.

 

Дослідження, проведені Національним тренінговим центром США у 1980-х роках, свідчать, що інтерактивне навчання уможливлює різке збільшення відсотка засвоєння матеріалу, бо впливає не лише на свідомість учня, а й на його почуття, волю. Результати цих досліджень відображено у схемі, яка дістала назву «Піраміда навчання».

Піраміда навчання

Найменші результати досягаються за умов пасивного навчання (лекція — 5 %, читання — 10 %, зорове й слухове сприйняття — 20 %, демонстрація — 30 %), а найбільші — інтерактивного (групова дискусія — 50 %, практичні вправи — 75 %, навчання інших або негайне застосування знань — 90 %). Ці дані є середньостатистичними, тому у конкретних випадках результати можуть дещо різнитися, однак загальна тенденція зберігається.

 

Список використаних джерел

1. Навички заради здоров’я. Навчання здорового способу життя на засадах розвитку навичок: важливий компонент школи, дружньої до дитини, школи, що підтримує здоров’я. — К.: ВООЗ, 2004.
2. Воронцова Т. В. Вчимося жити разом. Посібник для вчителя з розвитку соціальних навичок у курсі «Основи здоров’я» (основна і старша школа) / Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко та ін.— К.: Алатон, 2017. — 376 с. https://drive.google.com/drive/folders/0Bzt9FAqrO9WcLXZwZVlJaFBCS3c.
3. Концепція навчання здорового способу життя на засадах розвитку навичок / Авт.-упоряд. Марі-Ноель Бело. — К.: Генеза, 2005. — 80 с.
4. Освітні технології: Навч.-метод. посіб. / О. М. Пєхота, А. З. Кіктенко, О. М. Любарська та ін.; За заг. ред. О. М. Пєхоти. — К.: А.С.К., 2001. — 256 с.
5. Воронцова Т. В. Основи здоров’я. 5 клас: Посібник для вчителя / Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко. — К.: Алатон, 2013. — 260 с. http://autta.org.ua/files/resources/pos_dlya_vch_5_kl_ukr.pdf.
6. Фрейре П. Педагогіка пригноблених / Пауло Фрейре. — 2003. — 168 с.
7. Використання інтерактивних методів навчання [Електронний ресурс] / О. М. Ковальова, Н. А. Сафаргаліна-Корнілова, Н. М. Герасимчук, О. А. Кочубей. — 2016. http://www.refs.in.ua/m-kochubej-o-a-vikoristannya-interaktivnih-metodiv-navchannya.html.
8. Принцип «Рівний — рівному» // http://www.y-peer.kg/peer.
9. Критерии программ «Равный — равному» по профилактике ВИЧ-инфекции и продвижению идеи здорового образа жизни среди молодежи Российской Федерации: руководство для практиков. — [РФ]: Y-PEER, 2010.

Розділ 4. Підготовка педагогічних працівників і створення сприятливого навчального середовища

4.1 Підвищення соціальної і здоров’язбережувальної компетентності педагогічних працівників

Зміст

Актуальність післядипломної освіти

Навчальний модуль «Основи формування соціальної і здоров’язбережувальної компетентності учнів»

Дистанційна складова навчання

Стратегія навчання за онлайн-курсами

Тренінг практичних навичок

Стратегія навчання на тренінгу

Ресурсне забезпечення тренінгу

 

 

Належна підготовка педагогів є наріжним каменем забезпечення якісної превентивної освіти. Це передбачено концептуальними і рамковими документами ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ, ВООЗ та інших авторитетних міжнародних організацій. Концепція Нової української школи (НУШ) також визначає підготовку вчителів одним із найбільш важливих чинників упровадження компетентнісного навчання. Особливості превентивної освіти потребують особливого підходу до підвищення кваліфікації педагогічних працівників за двома освітніми галузями «Здоров’я і фізична культура» та «Соціальна і здоров’язбережувальна».

 

 

Мета й очікувані результати навчання

Метою навчального модуля є вдосконалення професійної компетентності педагогічних працівників у сфері формування соціальних і здоров’язбережувальних компетентностей учнів, мотивації їх до здорового способу життя, формування безпечного і дружнього до дитини навчального середовища.

У результаті навчання педагогічні працівники:

• знають концептуальні і методичні основи формування соціальної і здоров’язбережувальної компетентності, вікові особливості розвитку та поведінки учнів, чинники ризику і захисту щодо їхнього здоров’я і безпеки, тематику шкільних програм профілактичного спрямування, найефективніші методи їх викладання, особливості моніторингу та оцінки, способи організації сприятливого навчального середовища;
• мотивовані та здатні застосовувати інтерактивні методи навчання, які забезпечують активну участь кожного учня; творчу співпрацю учнів між собою і з учителем; навчання на ситуаціях, наближених до реального життя; сприятливий емоційний клімат у класі; формування відчуття класу як єдиної команди;
• володіють методами розвитку в учнів ключових психосоціальних компетентностей: критичного мислення, аналізу проблем і прийняття рішень, креативності, самоусвідомлення і самооцінки, ефективної комунікації, самоконтролю, емпатії, здатності до кооперації, переговорів, поваги до культурних відмінностей, запобігання і конструктивного розв’язання конфліктів.

Зазначимо, що розвиток у дітей і підлітків ключових психосоціальних компетентностей вищого порядку є одним із головних пріоритетів Нової української школи.

Можливі способи впровадження програми в практику закладів післядипломної педагогічної освіти (ППО)

Програма може впроваджуватися у закладах післядипломної освіти у вигляді навчального модуля у складі курсів підвищення кваліфікації педагогічних працівників або як окремий очно-дистанційний курс обсягом 3,5 кредитів ЄКТС.

Контекст програми: державні стандарти та освітні галузі

Зміст, завдання й очікувані результати навчання педагогічних працівників за модулем «Основи формування соціальної і здоров’язбережувальної компетентності учнів» визначаються, насамперед, чинними державними стандартами двох освітніх галузей: «Здоров’я і фізична культура» і «Соціальна і здоров’язбережувальна».

Цільова група

Курс розрахований на вчителів початкової школи, вчителів основ здоров’я, педагогів, що викладають факультативні курси профілактичного спрямування, класних керівників, заступників директора з виховної роботи, практичних психологів, соціальних педагогів.

Авторський колектив

Навчальний модуль «Основи формування соціальної і здоров’язбережувальної компетентності учнів» розроблено й апробовано за підтримки МОН України і Представництва Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ).

До складу творчого колективу увійшли представники громадської організації «Здоров’я через освіту», Державної наукової установи МОН України «Інститут модернізації змісту освіти», Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова, закладів післядипломної педагогічної освіти з усіх регіонів України.

Модель навчання за модулем

Підготовка педагогічних працівників за навчальним модулем «Основи формування соціальної і здоров’язбережувальної компетентності учнів» відбувається за очно-дистанційною моделлю.

Дистанційне навчання здійснюється шляхом проходження двох дистанційних онлайн-курсів: «Основи здоров’язбережувальної компетентності» та «Вчимося жити разом» — курс із методики розвиток соціальних навичок учнів. У разі проходження кожного з онлайн-курсів користувач автоматично отримує відповідний документ.

При цьому уповноважені представники регіональних закладів післядипломної педагогічної освіти мають доступ до повного реєстру вчителів області, які пройшли дистанційні онлайн-курси.

Очне навчання відбувається у формі тренінгу з відпрацювання практичних навичок на базі закладів післядипломної педагогічної освіти за відповідною тренінговою програмою.

Начально-методичне забезпечення навчального модуля

 

	Профіль програми і пояснювальна записка	http://autta.org.ua/ua/resources/Pidgotovka_pedagogiv/ProgrKyrsyOZK
	Дистанційна складова. Онлайн-курси (для тренера і слухачів)	«Основи здоров’язбережної компетентності», 60 годин http://multycourse.com.ua/ua/ «Вчимося жити разом» — курс із методики розвитку соціальних навичок, 30 годин http://llt.multycourse.com.ua/ua/
	Очна складова. Ресурсні матеріали для тренера	Орієнтовний сценарій тренінгу, презентації, роздаткові матеріали, анкети для оцінювання http://autta.org.ua/ua/resources/Pidgotovka_pedagogiv/ProgrKyrsyOZK
	Очна складова. Ресурсні матеріали для слухачів (моделювання уроків для учнів)	Навчально-методичний комплект «Вчимося жити разом» для вчителя і учнів 1–11 класів http://autta.org.ua/ua/resources/learning-to-live-together Навчально-методичні комплекти для предмета «Основи здоров’я» для 1–9 класів http://autta.org.ua/ua/resources/textbooks_materials

 

 

Складається з двох онлайн-курсів.

Онлайн-курс «Основи здоров’язбережної компетентності». Розміщений на платформі http://multycourse.com.ua/ua/

Призначення. Онлайн-курс спрямований на формування когнітивного компоненту професійної компетентності педагогічних працівників в освітніх галузях «Здоров’я і фізична культура» та «Соціальна і здоров’язбережувальна».

Обсяг онлайн-курсу: 60 академічних годин.

Зміст онлайн-курсу: Складається з 5 модулів, 31 теми, завдань для самоперевірки, тестів для модульного і підсумкового оцінювання.

 

 

Онлайн-курс «Вчимося жити разом». Розміщений на платформі http://llt.multycourse.com.ua/ua/

Призначення. Онлайн-курс спрямований на посилення професійної компетентності педагогічних працівників щодо методики формування у дітей і підлітків соціальних навичок у рамках двох освітніх галузей: «Здоров’я і фізична культура» та «Соціальна і здоров’язбережувальна».

Обсяг онлайн-курсу: 30 академічних годин.

Зміст онлайн-курсу: Складається з 5 модулів і 23 тем, завдань для самоперевірки, тестів для модульного і підсумкового оцінювання.

 

 

Формати навчання за онлайн-курсами

Користувач має можливість обрати будь-який зручний для себе формат навчання за матеріалами дистанційних курсів:

• онлайн-формат — за наявності підключення до мережі Інтернет (рекомендовано);
• автономний формат — можливість завантажити курс на комп’ютер і навчатися без підключення до мережі Інтернет. При цьому функція підсумкового тестування недосяжна;
• друкований формат — можливість роздрукувати і вивчати будь-яку тему, модуль чи весь курс.

Підтвердження проходження онлайн-курсів. У разі успішного проходження онлайн-курсів зареєстрований користувач(ка) автоматично отримає відповідний документ (електронний сертифікат). Сертифікат має унікальний номер і містить ПІБ, під якими користувач(ка) зареєструвався(лася).

Електронний сертифікат є підтвердженням успішного проходження онлайн-курсу з методики формування соціальних навичок «Вчимося жити разом». Він є необхідною умовою видачі закладом післядипломної освіти підсумкового сертифіката щодо проходження повного навчального курсу.

Як працювати з онлайн-курсами. Детальну інструкцію можна переглянути в онлайн-курсах та завантажити безпосередньо на курсі посиланнями: http://llt.multycourse.com.ua/ua/ та http://multycourse.com.ua/ua/.

 

 

Для обох онлайн-курсів користувач сам визначає спосіб і траєкторію свого навчання. Для цього система надає такі можливості:

1. Обрати форму проходження курсу: онлайн (на будь-якому пристрої, під’єднаному до Інтернету), офлайн (на комп’ютері в автономному режимі), роздрукований курс.
2. Ознайомитися зі змістом онлайн, не реєструючись. При цьому результати проходження курсу не зберігаються. Щоб отримати електронний сертифікат, користувач має зареєструватися і пройти модульні та підсумковий тест.
3. Створити особистий кабінет. Для цього на кожний курс необхідно зареєструватись. В особистому кабінеті користувачу доступні всі можливості онлайн-навчання: проходити курс, перевіряти поточні результати за кожною темою, складати контрольні тести за модулями, а в разі їх успішного проходження за всіма модулями — спробувати пройти підсумковий тест.
4. Користувачі мають можливість проходити курс у зручний для них час і у будь-якому місці. Послідовність вивчення навчального матеріалу курсу визначає сам користувач. Його поточні результати навчання зберігаються. Кількість спроб пройти модульні та підсумковий тести необмежена.

Система оцінювання в онлайн-курсах. В обох курсах оцінювання результатів навчання здійснюється на трьох рівнях:

• На рівні теми користувач може (за бажанням) перевірити свої знання, відповівши на контрольні запитання за темою. У разі правильної відповіді на 90 % контрольних запитань біля назви відповідної теми з’являється індикатор зеленого кольору. Тест на рівні теми не є обов’язковим для переходу на наступний рівень.
• На рівні модуля необхідно пройти тест, який охоплює всі теми відповідного модуля. У разі правильної відповіді на 90 % запитань біля назви відповідного модуля з’являється індикатор про його проходження. Щоб вийти на підсумковий тест, необхідно пройти тести за всіма модулями курсу.
• Підсумковий тест містить запитання за всіма темами курсу.

Тести на всіх рівнях можуть містити запитання чотирьох логічних типів:
1) вибір одного правильного варіанта із декількох можливих; 2) вибір декількох правильних відповідей із декількох можливих; 3) встановлення відповідності між двома переліками тверджень; 4) розміщення тверджень у правильному порядку.

Неправильні відповіді на кожному рівні тестування позначаються червоним кольором і знаком Х. Для того щоб перевірити правильність нового варіанта відповіді, користувач має заново пройти тест.

Для захисту від шахрайства з тестуванням контрольні запитання на кожному рівні генеруються випадковим чином. Кожне запитання має три варіанти формулювання. Тест містить від 4 до 50 запитань, дотичних кожного рівня оцінювання. Вони також випадковим чином обираються з більшого пула запитань. Наприклад, для підсумкового тестування є понад 1053 варіантів тестів для курсу «Вчимося жити разом» і понад 1060 варіантів тестів для курсу «Основи здоров’язбережної компетентності». Отже, «запам’ятати» всі варіанти підсумкових тестів практично неможливо.

Електронні сертифікати видаються учасникам автоматично в разі успішного проходження 90 % запропонованих запитань на рівні модульного і підсумкового оцінювання.

Додаткові сервіси онлайн-курсів

Обидва онлайн-курси надають різні додаткові можливості. Всі користувачі можуть:

• перевірити справжність електронного сертифіката за унікальним номером;
• завантажити курс для роботи у режимі офлайн;
• роздрукувати весь курс або його частину;
• налаштувати розмір екрану, шрифтів і фону екрану під свої уподобання;
• отримати детальну статистику на карті світу щодо кількості відвідувань онлайн-курсів з України та інших країн (у реальному часі, за тиждень, місяць, рік, інтегрально з початку старту курсу тощо).

Представникам регіональних закладів післядипломної освіти додатково доступні:

• загальна статистика по Україні, областях і районах щодо кількості людей, які зареєстровані на курс, отримали сертифікати, розподіл за статтю, посадами тощо;
• реєстр педагогічних працівників області, які отримали електронний сертифікат.

Софтверна платформа онлайн-курсів

Онлайн-курси не потребують встановлення додаткових програмних сервісів. Функціонування підтримується в таких інтернет-браузерах: Internet Explorer, Mozilla Firefox, Google Chrome, Safari, Opera.

 

 

Мета і структура тренінгу

Мета тренінгу: відпрацювання практичних навичок педагогічних працівників для подальшого навчання учнів за тематикою шкільних предметів та/або курсів з питань здоров’я, безпеки, успішної соціалізації та самореалізації на засадах компетентнісного підходу.

Обсяг тренінгу: 15 годин.

Структура тренінгу. Тренінг має однакову структуру для підготовки педагогічних працівників початкової, основної та старшої школи. Зміст тренінгів для початкової, основної та старшої школи відрізняється лише презентаціями щодо вікових особливостей учнів та ресурсним забезпеченням для моделювання уроків тренінгів для 1-11-го класів.

Способи впровадження тренінгу у практику закладів ППО

Відпрацювання практичних навичок рекомендується проводити у вигляді безперервного 3-денного тренінгу.

Однак, у разі потреби, за вибором закладу післядипломної педагогічної освіти реалізація програми тренінгу може бути рознесена в часі за окремим графіком. При цьому місце і час моделювання педагогічними працівниками уроків-тренінгів для учнів, а також їх демонстрації визначають уповноважені представники закладів ППО. Ці заходи можуть доповнюватися іншими організаційними формами (наприклад, візити на уроки, рефреш-тренінги, надання відеоматеріалів із проведення уроків тощо).

Загальні очікувані результати тренінгу

У результаті проходження тренінгу з відпрацювання практичних навичок педагогічні працівники:

• добре розуміють мотиви поведінки сучасних дітей і підлітків (віком
• від 6 до16 років);
• почуваються впевнено у навчанні дітей ключових психосоціальних навичок (критичного мислення, аналізу проблем і прийняття рішень, креативності, самоусвідомлення і самооцінки, ефективної комунікації, самоконтролю, емпатії, здатності до кооперації, переговорів, поваги до культурних відмінностей, запобігання і конструктивного розв’язання конфлікті тощо);
• володіють методами і прийомами, які забезпечують демократичну дисципліну в класі без примусу і покарань;
• вміють організовувати активне і мотиваційне обговорення у класі (формувати проблемні ситуації, ставити відкриті запитання, надавати позитивний зворотній зв’язок тощо);
• готові застосовувати різні форми інтерактивного навчання (обговорення у колі, аналіз ситуацій (кейсів), виконання проектів, дискусії, роботи у малих групах, рольові ігри тощо).

 

 

Тренінги для педагогів проводять спеціально підготовлені тренери. Вони застосовують стратегію «рольового занурення».

Після знайомства, створення доброзичливої атмосфери, короткого обговорення релевантних концептуальних і методичних питань учасники стають «учнями» і беруть участь у модельному уроці-тренінгу, який проводить тренер.

Після завершення модельного уроку-тренінгу учасники стають «експертами». Вони аналізують проведене тренером заняття, звертаючи увагу на ключові для компетентнісного навчання питання. З переліком цих питань учасники знайомляться на початку тренінгу.

Далі всі учасники об’єднуються у групи по 2–3 людини. Це «вчителі-тренери», які будуть демонструвати уроки-тренінги для «учнів». Використовуючи ресурси для моделювання уроків-тренінгів, «вчителі-тренери» обирають окремі уроки і готуються до їх демонстрації.

Під час демонстрації обраного уроку «вчителями-тренерами» інші учасники знову стають «учнями», а після його завершення — «експертами». Ситуація повторюється.

Така проста стратегія виявилася дуже ефективною, що підтверджено проведеними дослідженнями за процедурою оцінювання до (на початку тренінгу) і після (на завершення тренінгу).

 

Система оцінювання на тренінгу

На тренінгах практичних навичок здійснюється оцінювання складових компетентності учасника у проведені уроків-тренінгів для учнів — знань, ставлень і навичок.

Оцінювання рівня знань і ставлень учасників тренінгу здійснюється шляхом вхідного і вихідного анкетування (процедура до і після).

Оцінювання практичних навичок володіння інтерактивними методами здійснюється в процесі моделювання учасниками уроків-тренінгів для учнів.

Учасники також мають можливість оцінити якість проведення тренінгу, що дає змогу тренерам гнучко враховувати рівень зацікавленості та потреби групи.

Зазначені анкети для оцінювання на тренінгу наведено за посиланням: http://autta.org.ua/ua/resources/Pidgotovka_pedagogiv/ProgrKyrsyOZK.

 

 

Усі ресурсні матеріали для проведення тренінгів розміщено у вільному доступі (безплатно) на Порталі превентивної освіти за посиланням: http://autta.org.ua/ua/resources/Pidgotovka_pedagogiv/ProgrKyrsyOZK

 

 

Ресурсні матеріали для учасників тренінгу: видання навчального курсу для учнів 1-11-х класів «Вчимося жити разом»

Включають двомовні (українською та російською мовами) видання: програми курсу, посібники для вчителя, практикуми для учнів, відео- та аудіоматеріали, мультимедійні презентації.

 

Усі ресурси для моделювання уроків-тренінгів для учнів у вільному доступні (безплатно) на Порталі превентивної освіти за посиланням: http://autta.org.ua/ua/resources/learning-to-live-together

 

 

Ресурсні матеріали для учасників тренінгу: видання для навчального предмета «Основи здоров’я» для 1-9-х класів

Включають підручники для учнів і методичні посібники для вчителя.

 

 

Ресурси для моделювання уроків-тренінгів за програмою навчального предмета «Основи здоров’я» у вільному доступні (безплатно) на Порталі превентивної освіти: http://autta.org.ua/ua/resources/textbooks_materials/.

 

 

Перелік літературних джерел

1. Cooperative Learning Seating Options [Електронний ресурс] // Teaching resources — Режим доступу до ресурсу: http://www.lauracandler.com/strategies/seating.php.
2. Delors, Jacques et al. 1996. Learning: The Treasure Within. Paris: UNESCO.
3. Evidence and rights based PLANNING & SUPPORT TOOL for SRHR/HIV Prevention Interventions for Young People.
4. Glencoe Health: Student Handbook / Mary H. Bronson, Don Merki, Michael J. Cleary, Kathleen Middleton, Dinah Zike. — 9-th ed. — Glencoe / McGraw-Hill, 2007. — 832 p.
5. IM toolkit for planning sexuality education programs: using intervention mapping in planning school-based sexual and reproductive health and rights (SRHR) education programs / J. Leerlooijer, Jo Reinders, H. Schaalma. — Utrecht: World Population Foundation, Maastricht University. The Netherlands. July 2008. — 276 р. http://hivhealthclearinghouse.unesco.org/sites/default/files/resources/bie_wfptoolkit.pdf
6. School-Based Sexuality Education Programmes. A Cost and Cost-Effectiveness Analysis in Six Countries. Paris, UNESCO, 2011. // http://www.unesco.org/new/fileadmin/MULTIMEDIA/HQ/ED/pdf/CostingStudy.pdf- 2014.
7. Schools & Health // http://www.schoolsandhe.С. Помазкін, Сім’я. http://unsait.ru/psihologicheskij-centr/semya alth.org/fresh-framework — 2014.
8. Возрастная психология: Учеб. пособие для студ. вузов. — 4-е изд., стереотип. — М.: Издательский центр «Академия», 1999. — 672
9. Бадалев А. А., Каштанова Т. Р. Теоретико-методологические аспекты изучения эмпатии// Групповая психотерапия при неврозах / Под ред. Б.Д.Карвасарского и В.А.Мазуренко. — Л., 1975. — С. 11–19.
10. Байер К., Шейнберг Л. Здоровый образ жизни / Пер. с англ. М. Д. Гроздовой и др. — М.: Мир, 1997. — 368 с. https://search.rsl.ru/ru/record/01001783786
11. Барбара Б. Х. Когда твой ребенок — психопат [Електронний ресурс] / Брэдли Хагерти Барбара. — 2017. — Режим доступу до ресурсу: https://psy-practice.com/publications/psikhicheskoe-zdorove/kogda-tvoy-rebenok-psikhopat/.
12. Березюк О. В. Організація профілактичної роботи у навчальних закладах : посібник для адміністраторів системи освіти / О. В. Березюк, Т. В. Воронцова, О. В. Єресько, В. С. Пономаренко, І. А. Скорбун. — Київ: «Здоров’я через освіту», 2014. — 128 c.
13. Вердербер Р., Вердербер К. Психология общения. — СПб.: прайм-ЕВРОЗНАК, 2003. — 320 с.
14. Використання інтерактивних методів навчання [Електронний ресурс] / О. М. Ковальова, Н. А. Сафаргаліна-Корнілова, Н. М. Герасимчук, О. А. Кочубей. — 2016. — Режим доступу: http://www.refs.in.ua/m-kochubej-o-a-vikoristannya-interaktivnih-metodiv-navchannya.html.
15. Відповідні заходи системи освіти на булінг, викликаний гомофобією. ЮНЕСКО, 2012 р.
16. Воронцова Т. В. Основи здоров’я. 5 клас: Посібник для вчителя [Електронний ресурс] / Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко. — К.: Алатон, 2013. — 260 с. — Режим доступу: http://autta.org.ua/files/resources/pos_dlya_vch_5_kl_ukr.pdf.
17. Воронцова Т. В. Вчимося жити разом. Посібник для вчителя з розвитку соціальних навичок у курсі «Основи здоров’я» (основна і старша школа) / Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко та ін.— К.: Алатон, 2017. — 376 с.
18. Воронцова Т. В. Вчимося жити разом. Програма з розвитку соціальних навичок учнів основної та старшої школи у курсі «Основи здоров’я». [Електронний ресурс] / Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко та ін.— К.: Алатон, 2017. — 32 с. — Режим доступу: https://drive.google.com/drive/folders/0Bzt9FAqrO9WcblgxNGd1WEZHblU.
19. Воронцова Т. В. Вчимося жити разом. Програма з розвитку соціальних навичок учнів початкової школи у курсі «Основи здоров’я». [Електронний ресурс] / Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко та ін.— К.: Алатон, 2017
20. Воронцова Т. В., Пономаренко В. С. Основи здоров’я. Підручник для 7 класу загальноосвітніх закладів. http://autta.org.ua/files/user_Irene_304/rus/7_pidv.pdf.
21. Воронцова Т. В., Пономаренко В. С. Основи здоров’я: Підручник для 8-го класу загальноосвітніх навчальних закладів. — К: Алатон, 2008. — 160 с.
22. Воронцова Т. В., Пономаренко В. С. Захисти себе від ВІЛ. Тренінги життєвих навичок: Посібник для учнів старшого підліткового та юнацького віку. — К .: Алатон, 2011. — 168 с.
23. Воронцова Т. В., Пономаренко В. С. Основи здоров’я: Підручник для 6-го класу загальноосвітніх навчальних закладів. — К: Алатон, 2006. — 200 с.
24. Всемирная Организация Здравоохранения. Навыки, Необходимые для Здоровья.
25. Всемирная организация здравохранения. Неинфекционные заболевания — http://www.who.int/topics/chronic_diseases/ru/ — 12.11.2017.
26. Гладышев Ю. В., Гладышева Н. Г. Валеология: Учебно-методический комплекс. — Новосибирск: НГУЭУ, 2008. — 108 с. — Режим доступа: http://valeologija.ru/knigi/valeologiya-uchebnij-komlpeks-gladisheva.
27. Глобальне опитування про булінг [Електронний ресурс] // ЮНІСЕФ — Режим доступу: http://www.unicef.org/ukraine/ukr/infographicbullying-upd.pdf.
28. Дакарські рамки дій «Освіта для всіх»: виконання наших колективних зобов’язань (2000) // http://www.unesco.org/education/efa/ed_for_all/dakfram_eng.shtml.
29. Для тебе. Дівчатам від 13 до 18 / Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко. — К.: Алатон, 2003. — 64 с.
30. Для тебе. Хлопцям від 13 до 18 / Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко. — К.: Алатон, 2003. — 64 с.
31. Емоційний інтелект і його розвиток [Електронний ресурс] // Портал про здоров’я — Режим доступу: https://ukrhealth.net/emocijnij-intelekt-i-jogo-rozvitok/.
32. Емоції та почуття [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://cinref.ru/razdel/00100astronomia/13/257682.htm.
33. Емоція [Електронний ресурс] // Вікіпедія — Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%.
34. Європейська мережа шкіл зміцнення здоров’я // http://www.niigd.ru/pdf/2.pdf D0%95%D0%BC%D0%BE%D1%86%D1%96%D1%8F.
35. Європейське опитування учнівської молоді щодо вживання алкоголю та наркотичних речовин — ЕСПАД (ESPAD) [Електронний ресурс] // Український інститут соціальних досліджень ім. Олександра Яременка — Режим доступу: http://www.uisr.org.ua/espad.
36. Жизненные навыки: учеб. для 10–12 кл. / Т. Туркинэ, С. Томша, В. Болдишор, В. Прицка — Кишинев: Prut International, 2005.
37. Загальні принципи і основні поняття моніторингу та оцінки в області ВІЛ / СНІД (дві частини).
38. Звіт ESPAD 2011 року. Вживання психоактивних речовин серед учнів у 36 країнах Європи. Європейський проект шкільних досліджень з алкоголю та наркотиків (ESPAD). 2011 р. //
39. Звіт про результати дослідження ефективності проекту «Вчимося жити разом» — 2016. https://drive.google.com/drive/folders/0Bzt9FAqrO9WcazN4Nkl3YndhcEU.
40. Звіт про ситуацію в Україні №55 [Електронний ресурс] // ЮНІСЕФ. — 2017. — Режим доступу до ресурсу: https://www.unicef.org/ukraine/ukr/children_26268.html.
41. Здоров’я та поведінкові орієнтації учнівської молоді [Електронний ресурс] // Український інститут соціальних досліджень ім. Олександра Яременка — Режим доступу: http://www.uisr.org.ua/hbsc.
42. Иванова Н. В., Кузнецова М. П. Адаптационный период в школе: смысл, значение, опыт // Журн. практ. психолога. — 1997. — № 2.
43. Ильин Е. П. Мотивация и мотивы. СПб., 2000.
44. Інтерактивні технології навчання [Електронний ресурс] // Україномовні реферати — Режим доступу: http://www.refotext.com/referat-text-16587-1.html.
45. Ковязіна К. О. Забезпечення соціального захисту дітей внутрішньо переміщених осіб [Електронний ресурс] / К. О. Ковязіна. — (Серія «Соціальна політика»). — Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/content/articles/files/ditu-14275.pdf.
46. Конвенція про права дитини [Електронний ресурс] : Міжнародний документ від 20.11.1989. — Електрон. текст. дані. — Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_021.
47. Концепція навчання здорового способу життя на засадах розвитку навичок / Авт.-упоряд. Марі-Ноель Бело. — К.: Генеза, 2005. — 80 с.
48. Кравченко Г. Ю. Інклюзивна освіта / Г. Ю. Кравченко, Г. О. Сіліна. — Х.: Ранок, 2014. — 144 с.
49. Крайг Г., Бокум Д. Психология развития. — 9-е изд. — СПб.: Питер, 2005.
50. Курс общей, возрастной и педагогической психологии / Под ред. М. В. Гамезо. Вып. М.: Просвещение, 1982. С. 99–100.
51. Лорман Т. Інклюзивна освіта. Підтримка розмаїття у класі: практ. посіб. / Т. Лорман, Д. Деппелер, Д. Харві; пер. з англ. Т. Клекота. — К. : СПД-ФО Парашин І. С., 2010. — 296 с.
52. Лусканова Н.Г. Методы исследования детей с трудностями в обучении. — М.: Просвещение, 1993.
53. Мастерс У. Основи сексології / У. Мастерс, В. Джонсон, Р. Коллодні. — Світ, 1998.
54. Міжнародні стандарти щодо профілактики вживання наркотиків. УНП ООН, 2012.
55. Міжособистісні стосунки [Електронний ресурс]. — 2017. — Режим доступу: http://medic.in.ua/mijosobistisni-stosunki.html.
56. Моніторинг та оцінка молодіжних програм з профілактики зловживання психоактивними речовинами, © Організація Об’єднаних Націй, 2005 рік.
57. Навички заради здоров’я. Навчання здорового способу життя на засадах розвитку навичок: важливий компонент школи, дружньої до дитини, школи, що підтримує здоров’я. — К.: ВООЗ, 2004.
58. Образование в области здоровья, основанное на привитии жизненных навыков (ООЗОПЖН), — важный компонент доброжелательной к ребенку/укрепляющей здоровье школя. ВООЗ. 2003. // http://www.who.int/school_youth_health/media/sch_skills4health_russian.pdf.
59. Образовательный портал «Слово» // http://www.portal-slovo.ru/pedagogy/37952.php –2013.
60. Овчарова Р.В. Справочная книга школьного психолога. — М.: Просвещение, 1993.
61. Освітні технології: Навч.-метод. посіб. / О. М. Пєхота, А. 3. Кіктенко, О. М. Любарська та ін.; За заг. ред. О. М. Пєхоти. — К.: А.С.К., 2001. — 256 с.
62. Основи здоров’я: Підручник для 5 класу [Електронний ресурс] / І. Д. Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко. — К.: Алатон, 2013. — 180 с. — Режим доступу: http://autta.org.ua/files/user_Irene_304/pidr_5_kl_ukr.pdf.
63. Основи здоров’я: Підручник для 6 класу / І. Д. Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко. — К.: Алатон, 2014.
64. Основи здоров’я: Підручник для 7 класу / І. Д. Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко. — К.: Алатон, 2016.
65. Основи здоров’я: Підручник для 8 класу / І. Д. Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко. — К.: Алатон, 2016.
66. Основи здоров’я: Підручник для 9 класу / І. Д. Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко. — К.: Алатон, 2017.
67. Оцінка проекту «Вчимося жити разом» [Електронний ресурс]. — 2016. — Режим доступу: http://autta.org.ua/ua/materials/material/Ots-nka-proektu--Vchimosya-zhiti-razom-/.
68. Посібник з моніторингу та оцінки для шкільних програм охорони здоров’я. Вісім ключових показників на підтримку FRESH. (Формування ресурсів для ефективного шкільного охорони здоров’я). Червень 2013. — 54 с.
69. Психология подростка. Полное руководство. Под редакцией члена-корреспондента РАО А. А. Реана — СПб.: прайм-ЕВРОЗНАК, 2003. — 432 с. — (Серия «Психологическая энциклопедия»).
70. Психология человека от рождения до смерти. Под ред. Реана А.А. — СПб.: прайм-ЕВРОЗНАК, 2002. — 656 с. — (Серия «Психологическая энциклопедия»).
71. Психосоціальна допомога внутрішньо переміщеним дітям, їхнім батькам та сім’ям з дітьми зі Сходу України : посіб. для практиків соціальної сфери / Мельник Л. А. та ін.; за ред. Волинець Л. С. — К.: ТОВ «Видавничий дім «Калита», 2015. — 72 с.
72. Психофізіологія емоцій [Електронний ресурс] — Режим доступу: https://www.br.com.ua/referats/Psychology/93337.htm.
73. Путівник для батьків підлітків Територія Teens, http://www.psychologies.ru/int/teens/.
74. Рада Європи (2011), Доповідь про дискримінацію на ґрунті сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності в Європі, 2-ге видання, Париж, Рада Європи.
75. Репродуктивное здоровье и сексуальность подростков / Под ред. А. М. Куликова. — СПб.: РОО «Взгляд в будущее», 2006. — 89 с.
76. Розвиток життєвих навичок — Навчально-методичний посібник для роботи зі старшокласниками і випускниками інтернатних закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Київ. 2011.
77. Рябовол Т. А. Соціально-психологічні чинники розвитку емпатії у молодших школярів загальноосвітніх навчальних закладів [Електронний ресурс] / Т. А. Рябовол. — Режим доступу: http://lib.iitta.gov.ua/5232/1/%D0%A1%D1%82(1).Pdf.
78. Санникова О. П. Эмоциональность в структуре личности / О. П. Санникова. — Одеса: Хорс, 1995.
79. Сара-Джейн Блэкмор: Секреты работы мозга в подростковом возрасте — Режим доступу: www.youtube.com/embed/5IF1CH3Gvc4 — 14.09.2017.
80. Словари и энциклопедии на Академике [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://dic.academic.ru.
81. Собкин В. С. Динамика ценностных ориентаций в старшем школьном возрасте: Дис. в виде науч. доклада на соиск. докт. психол. наук. М., 1997.
82. Соціальні детермінанти здоров’я і благополуччя підлітків. Дослідження «Поведінка дітей шкільного віку у випадку охорони здоров’я»: міжнародний звіт за результатами обстеження 2009-2010 рр. / Під ред. C. Currie та ін. — Копенгаген: Європейське регіональне бюро ВООЗ, 2012. — 253 c. — (Серія «Політика охорони здоров’я дітей і підлітків», випуск № 6).
83. Соціально-педагогічна та психологічна допомога сім’ям з дітьми в період військового конфлікту : навчально-методичний посібник. — К.: Агентство «Україна», 2015.
84. Соціально-педагогічна та психологічна робота з дітьми у конфліктний та постконфліктний період : метод. рек. / Н. П. Бочкор, Є. В. Дубровська, О. В. Залеська та ін. — Київ: МЖПЦ «Ла Страда-Україна», 2014. — 84 c.
85. Способи саморегуляції емоційного стану [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://toplutsk.com/articles-article_151.html.
86. Стандарты сексуального образования в Европе. Кельн, ФЦПСЗ и Европейськое региональное бюро ВОЗ 2010. // https://www.bzga-whocc.de/fileadmin/user_upload/Dokumente/WHO_BZgA_Standards_russisch.pdf — 2017.
87. Стоп булінг. — Режим доступу: <http://stopbullying.com.ua> — 31.10.2017.
88. Трубавіна І. М. Проблеми внутрішньо переміщених осіб в Україні як основа соціально-педагогічної роботи з ними [Електронний ресурс] / І. М. Трубавіна // Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології. — 2015. — Режим доступу:
89. Федорчук В. М. Тренінг особистісного зростання: навч. посіб. / В. М. Федорчук. — К.: «Центр навчальної літератури», 2014. — 250 с.
90. Фрейре П. Педагогіка пригноблених / П. Фрейре; [пер. з англ. О. Дем’янчук]. — К.: Юніверс, 2003. — 168 с.
91. Чалдини Р. Социальная психология. Пойми других, чтобы понять себя! / Р. Чалдини, Д. Кенрик, С. Нейберг / пер. на рус. Н. Миронов, Л. Ордановская, Л. Царук, С. Чилингарова. — СПб.: прайм. ЕВРОЗНАК, 2002. — 256 с.
92. Щербатых Ю. В. Психология стресса. — М:. Изд-во Эксмо, 2006.
93. Щодо актуальності питання збереження курсу «Основи здоров’я» в навчальних програмах 1-9 класів ЗОНЗ України [Електронний ресурс] : звернення Українського інституту соціальних досліджень ім. О. Яременка. — К., 2017. — 12 с. — Режим доступу: http://autta.org.ua/files/files/3_Rekomendatsii%20Instytutu%20Yaremenko%20shchodo%20predmetu%20OZ.pdf — 2017.
94. Эльконин Д. Б. Психология обучения младшего школьника. — М.: Просвещение, 1974.
95. Бойчук Ю. Д. Інклюзивна компетентність майбутнього вчителя основ здоров’я : монографія / Ю. Д. Бойчук, О. С. Бородіна, О. М. Микитюк; Харк. нац. пед. ун-т ім. Г. С Сковороди. — Харків: ХНПУ, 2015. — 117 с.
96. ЮНЕСКО. Как остановить насилие в школе. Пособие для учителей. — 2011 г.
97. ЮНІСЕФ. Глобальна оцінка програм освіти в галузі життєвих навичок. Підсумковий звіт. 2012 р .// <http://www.unicef.org/evaluation/files/USA-2012-011-1_GLSEE.pdf> 2013.

4.2 Безпечна і дружня до дитини школа

Зміст

Базові поняття

Світовий досвід щодо створення сприятливого шкільного середовища

Дакарські рамки дій «Освіта для всіх»

Універсальна рамка FRESH

Школи сприяння здоров’ю

Школи, дружні до дитини

Етапи удосконалення навчального закладу

Концептуальна рамка «Безпечна і дружня до дитини школа»

Стандарти БДДШ

Показники БДДШ

 

 

	Безпечні школи — це навчальні заклади, які забезпечують захист від насильства, образ, зловживань та експлуатації учнів, персоналу школи, зокрема вчителів, та інші освітні заклади.

 

Під цими термінами розуміється захист від багатьох конкретних загроз, таких як дитяча праця, торгівля, тортури, тілесні покарання, знущання, сексуальні домагання, зловживання та експлуатація, вербування до збройних сил, збройний напад та стихійні катастрофи.

Концепція безпечної школи включає попередження усіх загроз життю та добробуту дітей, готовність діяти і надавати першу допомогу у разі, якщо такі загрози мали місце в школі, дорогою до або зі школи.

 

	Школи, дружні до дитини — це навчальні заклади, покликані допомогти дітям у навчанні навичок, необхідних у сучасному мінливому світі, щоб поліпшити їхнє здоров’я і благополуччя, створити безпечне середовище, підвищити мотивацію вчителів і суспільства до підтримки.

 

Створення безпечного і психологічно комфортного навчального середовища є одним із основних принципів Нової української школи. Рекомендації щодо створення сприятливого навчального середовища мають тисячолітню історію, але узгоджені рамки системних дій держав щодо реалізації превентивної освіти було сформовано лише у 2000 році.

 

 

Дакарські рамки дій «Освіта для всіх»

На Всесвітньому форумі з освіти, який відбувся в Дакарі (Сенегал) у квітні 2000 року, міжнародна спільнота підтвердила свою мету — забезпечення якісної базової освіти для всіх.

У прийнятих на форумі Дакарських рамках дій представлені цілі та стратегії щодо виконання цього завдання до 2015 року. Зокрема, однією з важливих умов здійснення права дітей на здобуття базової освіти є створення «безпечного, здорового, інклюзивного навчального середовища, що сприяє успішному навчанню і досягненню чітко визначених рівнів успішності для всіх за справедливого забезпечення ресурсами».

 

Відповідно до Дакарських рамок дій мають бути забезпечені: відповідне водопостачання і належні санітарно-гігієнічні умови; доступ до служб охорони здоров’я і харчування; політика і кодекси поведінки, які сприяють поліпшенню фізичного, психосоціального та емоційного стану викладачів і учнів; зміст і практика освіти, яка сприяє засвоєнню знань, соціальних установок, цінностей і життєвих навичок, необхідних для зміцнення самоповаги, здоров’я та особистої безпеки [1].

 

Універсальна рамка FRESH

Відповідно до Дакарських рамок дій учасники Всесвітнього форуму за освітнім напрямом схвалили підготовлені Всесвітньою організацією охорони здоров’я (ВООЗ), Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ), Організацією Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) та Світовим банком єдину рамку дій, спрямованих на створення безпечного і психологічно комфортного навчального середовища. Ця рамка отримала назву FRESH (Focusing Resources on Effective School Health), що в перекладі з англійської означає фокусування ресурсів на ефективному забезпеченні охорони здоров’я у школах.

Мета ініціативи FRESH полягає в підтримці ефективних і реалістичних програм, спрямованих на створення шкільного середовища, сприятливого для здоров’я, безпеки, соціальної інтеграції та самореалізації учнів. Школи мають стати більш здоровим місцем для навчання, з одного боку, а також місцем, де діти навчаться бути здоровими — з іншого. Такі програми покликані забезпечити дітям вступ до школи та навчання, отримання знань, а також розвиток життєвих навичок і прийняття моделі здорового способу життя [4, 9].

 

Концепція FRESH будується на чотирьох основних компонентах (програмних принципах), які мають реалізовуватися в усіх школах: політика рівного доступу до охорони здоров’я в школах; безпечне освітнє середовище; освіта у сфері здоров’я на засадах розвитку навичок; послуги в галузі охорони здоров’я та харчування в школах.

 

Реалізація політики рівного доступу до охорони здоров’я в школах передбачає наявність національних стандартів і норм для охорони і зміцнення здоров’я та безпеки учнів і викладачів та дотримання їх у всіх освітніх закладах. Така політика спрямована на гарантування безпеки всіх учасників освітнього процесу і створення сприятливого клімату в навчальному закладі спільними зусиллями адміністрації, педагогів, учнів, батьків і місцевої громади.

Безпечне освітнє середовище забезпечує фізичну та емоційно-психологічну безпеку учасників освітнього процесу.

Фізичне середовище — вся територія і шкільні приміщення, включно з навчальними класами, приміщеннями для занять спортом, проведення заходів, роздягальнями, туалетними та душовими кімнатами, їдальнею тощо, — мають бути тими місцями, де суворо дотримуються відповідних санітарно-гігієнічних умов і де школярам не загрожує небезпека, хвороби, фізична шкода або травми.

Емоційно-психологічну безпеку учнів і вчителів забезпечує сприятливий шкільний клімат. Перший крок до створення такого клімату — запобігання всім формам насильства: тілесним покаранням, бійкам, цькуванню, знущанню, сексуальному та гендерному насильству, дискримінації за будь-якою ознакою.

Освіта у сфері здоров’я має здійснюватися на основі розвитку навичок. Такий підхід забезпечує не тільки здобуття знань, а й формування ставлень (психологічних установок та ціннісних орієнтирів) і необхідних у повсякденному житті когнітивних навичок (здатності вирішувати проблеми, творчого та критичного мислення, вміння ухвалювати рішення), емоційних навичок (самоусвідомлення та розбудови самооцінки, вміння володіти собою і керувати стресами), а також навичок міжособистісних стосунків (ефективної комунікації, кооперації та вміння домовлятися і розв’язувати конфлікти).

 

За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я, життєві навички є здатністю до адаптації та практики позитивної поведінки, що дає людям змогу ефективно вирішувати проблеми і долати труднощі щоденного життя. Вони включають в себе вміння і навички міжособистісного спілкування, які допомагають людям приймати зважені рішення, мислити критично і творчо, ефективно спілкуватися, будувати здорові стосунки, співпереживати, справлятися з життєвими проблемами, вести здоровий і продуктивний спосіб життя. Життєві навички можуть бути спрямовані на особисті дії або дії щодо інших людей, а також на дії зі зміни навколишнього середовища з тим, щоб зробити його сприятливим і безпечним для здоров’я [3].

 

Послуги в галузі здоров’я і безпеки в школі дають змогу здійснювати диспансерний нагляд за станом здоров’я школярів, своєчасно виявляти проблеми зі здоров’ям і направляти до фахівців. Забезпечення школярів повноцінним і збалансованим харчуванням не тільки сприяє збереженню та зміцненню здоров’я, а й підвищує успішність.

FRESH — це комплексна, всеосяжна рамкова ініціатива, спрямована на розвиток охорони здоров’я в школах, яка може реалізовуватися замість або паралельно з іншими відомими ініціативами, такими як «Школи сприяння здоров’ю» та «Школи, дружні до дитини» [4, 9].

Школи сприяння здоров’ю

Всесвітня організація охорони здоров’я ініціювала розробку програми зі створення шкіл, які сприяють зміцненню здоров’я в усьому світі. зі створення шкіл, які сприяють зміцненню здоров’я в усьому світі У країнах Європи ця ініціатива розвивається за підтримки Європейської Комісії, Ради Європи, Європейського регіонального бюро ВООЗ як міжнародний проект «Європейська мережа шкіл сприяння здоров’ю»

Школи, що реалізують політику сприяння здоров’ю, підвищують можливості дітей і дорослих у плані забезпечення безпечного і сприятливого для здоров’я соціального, фізичного та психологічного середовища, сприяють формуванню в учнів свідомого ставлення до свого здоров’я та здоров’я оточення. У школах сприяння здоров’ю учні набувають і закріплюють особистісні та соціальні навички і націлені на здоровий спосіб життя поведінкові установки, які також сприяють підвищенню їхньої академічної успішності.

 

Школи сприяння здоров’ю покликані: забезпечити у навчальних закладах сприятливі для здоров’я умови для роботи і навчання шляхом відповідного благоустрою шкільних приміщень, ігрових майданчиків та їдалень, вжиття належних заходів безпеки тощо; сприяти формуванню почуття відповідальності за здоров’я окремих людей у сім’ях та серед населення загалом; заохочувати до формування здорового способу життя та запропонувати і учням, і шкільному персоналу реалістичний і привабливий діапазон можливостей для оздоровлення свого способу життя; надати можливість усім школярам якнайповніше розкрити свій фізичний, психологічний і соціальний потенціал, а також сприяти формуванню у них почуття впевненості в собі; поставити чіткі завдання щодо зміцнення здоров’я та гарантування безпеки для всього шкільного колективу (учнів і дорослих, які працюють у школі); сприяти формуванню хороших відносин між викладацьким складом і учнями, між самими учнями, а також між школою, сім’єю та місцевою громадою; забезпечити ефективне використання наявних на місцевому рівні ресурсів для підтримки роботи, спрямованої на зміцнення здоров’я; розробити комплексну і послідовну програму профілактичної освіти, що передбачає використання педагогічних методів, які сприяють активній участі в ній самих учнів; надати учням можливість здобути теоретичні знання і практичні навички, необхідні для прийняття раціональних рішень стосовно їхнього здоров’я, а також для охорони й оздоровлення їхнього навколишнього фізичного середовища; сприяти формуванню ширшого погляду на медичні кабінети у навчальних закладах як на додатковий ресурс для проведення просвітницької роботи, що допомагає учням стати більш обізнаними користувачами послуг охорони і підтримки здоров’я [2].

 

Школи, дружні до дитини

Розвиток шкіл сприяння здоров’ю — крок до реалізації ширшої концепції Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) «Школа, дружня до дитини». Це школа, в якій створюється середовище якісного та ефективного навчання з відповідними фізичними умовами, політикою та послугами.

Школи, дружні до дітей, охоплюють усіх дітей, у них панує атмосфера захищеності та турботи про здоров’я учнів, відчувається уважність до гендерних питань, тут із повагою ставляться до інтересів учнів, їхнього досвіду і потреб; серйозно підходять до змісту навчального плану і процесу навчання, умов навчання в класі та шкільному середовищі, до розробки таких методів оцінювання результатів навчання, що не травмують.

Школи, дружні до дитини, покликані допомогти дітям у навчанні навичок, необхідних у сучасному мінливому світі, щоб поліпшити їхнє здоров’я і благополуччя, створити безпечне середовище, підвищити мотивацію вчителів і суспільства до підтримки освіти. Метою школи, дружньої до дитини, є всебічний розвиток усіх дітей і повна реалізація творчого потенціалу учнів.

 

Школа, дружня до дітей Здорова і безпечна для дітей — забезпечена хорошими санітарними умовами: свіжою питною водою, чистими і теплими туалетами, доступним і корисним харчуванням. Надає рівні можливості для всіх — сприймає всіх дітей однаково, незалежно від їхньої статі, соціального статусу, культурного походження, віросповідання або стану здоров’я. Забезпечує якісну освіту — розширює горизонти навчання дитини, розвиває навички та вміння в усіх сферах навчання, забезпечує навчальним планом і програмами відповідно до віку, враховує індивідуальні особливості учнів, різні стилі навчання, підтримує активне навчання і критичне мислення, знайомить дітей з інформаційними технологіями, розвиває навчання життєвих навичок із професійними, компетентними і вмотивованими вчителями. Захищає і піклується — враховує інтереси учнів, оберігає їх від ризикованої поведінки, захищає від надзвичайних ситуацій природного, техногенного або соціального походження. Залучає учнів, сім’ї та місцеві громади — цінує і стимулює участь батьківських комітетів та шкільного самоврядування в плануванні шкільних заходів; надає освітні послуги дорослому населенню, є освітнім центром громади [5].

 

 

Створення безпечної і дружньої до дитини школи є неперервним процесом удосконалення навчального закладу, що має чотири етапи (мал.)

 

1. Експрес оцінка навчального закладу здійснюється шляхом опитування основних учасників навчально-виховного процесу — учнів, вчителів, керівництва школи, батьків тощо. Результатом такої оцінки є профілі конкретного навчального закладу «очима всіх її учасників». Профілі формується на основі анонімного анкетування і представляється у вигляді кругових діаграм, осями яких є показники безпечної і дружньої до дитини школи.

 

Профілі відображають сильні і слабкі сторони конкретного навчального закладу (на думку учнів, вчителів, батьків, дирекції навчального закладу тощо).

Експрес оцінка надає структуроване уявлення про те, як сприймають свій начальний заклад всі зацікавлені сторони. Можна порівнювати, як виглядає школа «очима» різних учасників (учнів, вчителів, батьків, тощо)

 

На підставі такої оцінки можна визначати пріоритетні напрямки для подальшого детального аналізу окремих питань, планування змін, моніторингу процесу їх впровадження та оцінки результатів.

2. Детальний аналіз і планування змін надає можливість:

• визначити сильні та слабкі сторони шкільної політики, спрямовані на створення безпечного і дружнього до дитини навчального середовища;
• розробити план дій для покращення ситуації;
• залучати вчителів, батьків, учнів та громаду до процесу вдосконалення навчального закладу.

Цей етап передбачає два види заходів, які мають здійснити команди навчальних закладів: самооцінювання та планування для вдосконалення. До шкільних команд мають входити представники всіх зацікавлених сторін: дирекції, учнів, персоналу школи, вчителів, батьків, громад тощо.

Процес самооцінювання заохочує членів шкільної спільноти збиратися разом для обговорення поточної діяльності школи та визначення основних сильних та слабких сторін.

Процес планування дає змогу визначити дії, до яких школа може вдатися для поліпшення ситуації у слабких сферах. Колективне планування сприяє осмисленню та визначенню пріоритетних заходів, а також дає змогу скласти узгоджений план удосконалення навчального закладу та визначити першочергові кроки його впровадження. Сформований план заходів включає всі важливі для покращення ситуації стандарти, параметри та еталонні показники Безпечної та дружньої до дитини школи.

Результати самооцінювання школи в жодному разі не використовуються для перевірки або покарання співробітників школи. Отримані бали необхідні, аби краще зрозуміти сильні та слабкі сторони школи й розробити план дій для покращення ситуації. Низьких балів також слід очікувати, проте вони не свідчать про «низьку ефективність» шкіл, а вказують на сфери, в яких школа може вдосконалюватися.

Багатьох покращень можна досягти силами наявного персоналу без додаткових ресурсів. Для тих пріоритетних дій, які потребуватимуть додаткових ресурсів, результати оцінки можуть стати підставою для пошуку фінансових ресурсів.

3. Забезпечення ресурсами для навчання.

На підставі сформованого плану заходів здійснюється забезпечення необхідними ресурсами, наприклад підготовка вчителів, закупівля навчально-методичних матеріалів, облаштування навчальних приміщень тощо.

4. Впровадження, моніторинг і оцінка заходів щодо вдосконалення школи

Моніторинг передбачає постійне спостереження процесу впровадження щодо його відповідності узгодженому плану та аналізу причин відхилення. Для оцінювання змін, що сталися в результаті впровадження плану школи, доцільно проводити періодичну (наприклад, два рази на рік) експрес оцінку навчального закладу. Це дозволяє отримати дані щодо змін у вигляді «діаграми прогресу»:

 

 

 

	Безпечна і дружня до дитини школа (БДДШ) — навчальний заклад, який забезпечує всі необхідні умови для навчання, успішної соціалізації та гармонійного розвитку дітей і підлітків із наголосом на питаннях захисту життя і здоров’я.

 

Такими умовами є: сприятливе фізичне і психосоціальне середовище, інклюзивне навчання важливих для життя компетентностей, демократичне управління школою, партнерство та участь.

Концептуальна рамка безпечної і дружньої до дитини школи визначає стандарти, параметри стандартів, еталонні показники, еталонну модель і критерії відповідності конкретної школи еталонним показникам (мал.).

 

Стандарти — узагальнені вимоги, виконання яких є обов’язковим для того, щоб вважати школу безпечною (дружньою до дитини).

Параметри стандартів — показники, що конкретизують узагальнені вимоги стандарту «Безпечної школи» (визначають його складові).

Еталонний показник — твердження, яке є еталоном для порівняння. Кожному параметру стандартів може відповідати один або декілька еталонних показників. Наприклад, твердження «У школі є окремі туалетні кімнати для хлопців та дівчат, які облаштовані всім необхідним (відповідна кількість унітазів, рукомийників, є вода, мило, папір, рушники тощо)» є одним із еталонних показників для параметра «У школі створено належні санітарно-гігієнічні умови».

Еталонна модель безпечної школи — ідеальний начальний заклад, всі без винятку показники якого дорівнюють еталонам.

Критерій відповідності — ступінь відповідності (схожості) навчального закладу еталонному показнику. Критерієм відповідності для всіх еталонних показників є запитання «Це схоже на Вашу школу?» разом із варіантами відповідей:

Зовсім ні (1) Певною мірою (2) Здебільшого (3) Дуже (4)

Наскрізні питання (cross cutting items) — питання, які релевантні (дотичні) всім стандартам. У контексті стандартів безпечної школи це:

• шкільна політика;
• гендерна рівність;
• послуги;
• моніторинг і оцінка.

Концептуальна рамка є фундаментом для структурованої експрес-оцінки щодо близькості конкретної школи до еталонної моделі. Таку експрес-оцінку мають здійснювати всі ключові зацікавлені сторони навчального закладу: адміністрація, вчителі, учні, батьки.

Нижче наведено опис стандартів і параметрів БДДШ. Повну модель, що додатково включає еталоні показники, наведено у додаткових ресурсах.

 

 

Безпечна і дружня до дитини школа — це навчальний заклад, в якому з урахуванням усіх наскрізних питань забезпечується:

1. Захисне та сприятливе для здоров’я і навчання фізичне середовище.
2. Комфортне психосоціальне середовище.
3. Навчання дітей і дорослих на засадах загальнолюдських цінностей і життєво важливих компетентностей.
4. Ефективне шкільне управління, партнерство і участь.

 

 

Стандарт 1. «Захисне та сприятливе для здоров’я і навчання фізичне середовище»

• Школа має чіткі рекомендації щодо безпечного маршруту до школи.
• Шкільне подвір’я, приміщення і навколишня територія є безпечними для життя і здоров’я учнів.
• У школі створено належні санітарно-гігієнічні умови.
• У школі належний рівень пожежної та електричної безпеки.
• У школі забезпечено доступ до якісного харчування, майданчиків для занять фізичною культурою, пункту надання першої домедичної допомоги.
• У школі створено навчальний простір, який забезпечено сучасними технологічним засобами та навчально-методичними матеріалами для активного навчання дітей з урахуванням особливостей їхнього розвитку.
• У школі забезпечується навчання персоналу школи і учнів з питань мінної безпеки та поводження з вибухонебезпечними речовинами.
• У школі проводяться практичні тренування персоналу та учнів щодо злагоджених дій в екстремальних і надзвичайних ситуаціях.

Стандарт 2. «Комфортне психосоціальне середовище»

• Персонал школи добре обізнаний із концепцією безпечної школи та підготовлений з питань створення психосоціального середовища, сприятливого для навчання, здоров’я, успішної соціалізації та гармонійного розвитку дитини.
• Школа підтримує дружню, заохочувальну і комфортну атмосферу для всіх учасників навчально-виховного процесу.
• Школа проводить активну політику щодо недопущення всіх видів насильства і має чіткі механізми реагування на прояви насильства і знущання.
• У школі створено і забезпечується вільний доступ до позаурочної діяльності, сприятливої для здоров’я, безпеки і розвитку життєво важливих компетентностей.
• У школі забезпечується надання психологічних консультацій та психосоціальної підтримки, особливо для дітей, які постраждали внаслідок конфлікту, та дітей із сімей у складних життєвих обставинах.
• У школі здійснюється направлення учнів для отримання зовнішньої допомоги у разі потреби.

Стандарт 3. «Навчання дітей і дорослих на засадах загальнолюдських цінностей і життєво важливих компетентностей»

• У школі створено систему мотивації до навчання вчителів та учнів життєво важливих навичок на засадах компетентнісного підходу.
• Навчання психосоціальних навичок, сприятливих для здоров’я, безпеки, успішної соціалізації та самореалізації учнів, визначено одним із ключових завдань школи.
• Тематика здоров’я, безпеки, соціальної та громадянської компетентності, розбудови миру, підприємливості, екологічної грамотності, поводження у надзвичайних ситуаціях є обов’язковими елементами змісту навчального плану школи.
• У школі навчання психосоціальних компетентностей (життєвих навичок) для учнів усіх класів відбувається в інтерактивній формі.
• У школі створено систему взаємонавчання і взаємопідтримки вчителів.
• Персонал школи постійно підвищує свою кваліфікацію за дистанційними та очними формами навчання.

Стандарт 4. «Ефективне шкільне управління, партнерство і участь»

• Створення безпечної (дружньої до дитини) школи є головним пріоритетом шкільної політики.
• Школа має визначену місію і кодекс поведінки, які сприймаються усіма учасниками навчально-виховного процесу.
• Управління школою відбувається на засадах самоврядування, демократії, рівного доступу, прозорості та поваги до різноманіття культур (включно з системою учнівського самоврядування).
• Батьки учнів беруть активну участь у житті школи.
• У школі створена і діє на постійній основі Служба безпеки і здоров’я, яка координує всю діяльність, спрямовану на формування та підтримку захисного фізичного і комфортного психосоціального середовища.
• Школа активно взаємодіє з громадою та органами місцевого самоврядування на засадах відкритості і партнерства.
• Персонал школи мотивований і отримує постійну підтримку у набутті необхідних навичок щодо забезпечення ефективного шкільного управління, партнерства та участі.
• Школа забезпечує залучення і рівність для всіх учасників навчально-виховного процесу.

 

Список використаних джерел

1. Дакарські рамки дій «Освіта для всіх»: виконання наших колективних зобов’язань (2000) // http://www.unesco.org/education/efa/ed_for_all/dakfram_eng.shtml.
2. Європейська мережа шкіл зміцнення здоров’я // http://www.niigd.ru/pdf/2.pdf.
3. Образование в области здоровья, основанное на привитии жизненных навыков (ООЗОПЖН), — важный компонент доброжелательной к ребенку/укрепляющей здоровье школы . ВООЗ. 2003. // http://www.who.int/school_youth_health/media/sch_skills4health_russian.pdf.
4. Посібник з моніторингу та оцінки для шкільних програм охорони здоров’я. Вісім ключових показників на підтримку FRESH. (Формування ресурсів для ефективного шкільного охорони здоров’я). Червень 2013. — 54 с.
5. Школы, доброжелательные к ребенку http://www.unicef.org/ceecis/ru/education_21974.html
6. ЮНІСЕФ. Глобальна оцінка програм освіти у сфері життєвих навичок. Підсумковий звіт. 2012 р .// http://www.unicef.org/evaluation/files/USA-2012-011-1_GLSEE.pdf.
7. Schools & Health // http://www.schoolsandhealth.org/fresh-framework — 2014.